Читать «Людина-амфібія» онлайн - страница 77

— Хто там? — запитав негр, зазираючи у відтулене вічко.

— Я до лікаря, у важливій справі.

— Лікар нікого не приймає, — відповів негр, і вічко затулилося.

Бальтазар почав грюкати, кричати, але йому ніхто не відчиняв воріт. З-за муру долинав тільки погрозливий гавкіт собак.

— Ну стривай, проклятий іспанцю! — погрозив Бальтазар і подався до міста.

Недалеко від будинку, де містився суд, стояла присадкувата старовинна біла будівля з товстими кам’яними стінами — пулькерія «Пальма». Перед входом була споруджена невеличка веранда, крита смугастим тентом, заставлена столиками, кактусами в синіх емальованих вазонах. Веранда оживала тільки ввечері. Удень публіка віддавала перевагу прохолодним вузеньким кімнатам. Пулькерія була немовби відділенням суду. Сюди під час судових засідань сходились позивачі, відповідачі, свідки, обвинувачені, ще не взяті під варту.

Тут, попиваючи вино і пульке, вони охоче коротали нудні години, чекаючи своєї черги. Меткий хлопчина, який весь час снував між будинком суду і «Пальмою», повідомляв про те, що робиться в суді. Це було зручно. Сюди ж таки стікалися темні ходатаї в справах і лжесвідки, які відверто пропонували свої послуги.

Багато разів бував Бальтазар у «Пальмі» в справах своєї крамниці. Він знав, що тут можна зустріти потрібну людину, написати прохання. Тому Бальтазар попрямував сюди.

Він швидко минув веранду, увійшов у прохолодний вестибюль, задоволено вдихнув холодок, обтер піт з лоба і спитав у хлопчака, що крутився біля нього:

— Ларра прийшов?

— Дон Флорес-де-Ларра прийшли, сидять на своєму місці, — жваво відповів хлопчик.

Той, кого звали гучним іменем дон Флорес-де-Ларра, був колись дрібним судовим службовцем — його вигнали за хабарі. Тепер у нього було багато клієнтів: усі, в кого були сумнівні справи, охоче зверталися до цього великого крутія. Мав з ним справу і Бальтазар.

Ларра сидів за столиком біля готичного вікна з широким підвіконням. На столі перед ходатаєм стояв кухоль вина і лежав товстелезний рудий портфель. Завжди готове до роботи вічне перо було прикріплене до кишені потертого костюма оливкового кольору.

Ларра був опасистий, лисий, червонощокий, бритий і самозадоволений. Вітерець, що залітав у вікно, здіймав залишки сивого волосся. Сам голова суду не зміг би приймати своїх клієнтів з більшою величчю.

Побачивши Бальтазара, Ларра недбало кивнув головою, жестом вказав на плетене крісло напроти себе і сказав:

— Прошу вас, сідайте. З чим завітали? Може, хочете вина? Пульке?

Звичайно замовляв він, а платив клієнт.

Бальтазар, здавалося, не чув.

— Велика справа. Важлива справа, Ларра.

— Дон Флорес-де-Ларра, — виправив ходатай, надпиваючи з кухля.

Проте Бальтазар не звернув уваги на цю поправку.

— В чому полягає ваша справа?

— Ти знаєш, Ларра…

— Дон Флорес-де…

— Залиш ці фокуси для новачків! — сердито кинув Бальтазар. — Тут справа серйозна.

— Ну, так кажи швидше, абощо, — вже іншим тоном відповів Ларра.

— Ти знаєш морського диявола?