Читать «Людина-амфібія» онлайн - страница 73
Олександр Бєляєв
Коли круг витягли, Зуріта прочитав на ньому: «Мафальду».
«„Мафальду“ затонув!» — здивувався Зуріта. Він знав цей великий американський поштово-пасажирський пароплав. На такому пароплаві мало бути чимало скарбів. «Що якби Іхтіандр добув із затонулого пароплава ці скарби? Та чи вистачить довжини ланцюга? Навряд. А коли ж пустити Іхтіандра без ланцюга, він не повернеться…»
Зуріта замислився. Пожадливість і побоювання втратити Іхтіандра боролися в ньому.
«Медуза» повільно наближалася до щогл, що стирчали з води.
Матроси з’юрмилися біля борту. Вітер зовсім ущух. «Медуза» спинилась.
— Я служив деякий час на «Мафальду», — сказав один матрос. — Великий, гарний пароплав. Ціле тобі місто. А пасажири — багаті американці.
«Очевидно, „Мафальду“ затонув, не встигнувши повідомити по радіо про свою загибель, — міркував Зуріта. — Може, радіостанція була пошкоджена. Інакше з усіх навколишніх портів уже помчали б швидкохідні катери, глісери, яхти, а на них представники влади, кореспонденти, фотографи, кінооператори, журналісти, підводники. Гаяти часу не можна. Доведеться рискнути і відпустити Іхтіандра без ланцюга. Іншого виходу нема. Але як примусити його повернутися назад? І якщо рискувати, то чи не краще послати Іхтіандра по викуп — перловий скарб? Але чи такий уже цінний той перловий скарб? Чи не перебільшує Іхтіандр?»
Звичайно, треба добути і скарб, і багатство, поховане на «Мафальду». Перловий скарб не втече, його ніхто не знайде без Іхтіандра, аби тільки сам Іхтіандр лишився в руках Зуріти. А через кілька днів, а може, й через кілька годин, скарби «Мафальду» стануть уже недосяжними.
«Отже, спочатку „Мафальду“», — вирішив Зуріта. Він наказав кинути якір. Потім зійшов у каюту, написав якусь записку і з цим аркушем паперу пройшов до Іхтіандрової каюти.
— Ти вмієш читати, Іхтіандре? Гуттієре передала тобі записку.
Іхтіандр швидко взяв записку і прочитав.
«Іхтіандре! Виконай моє прохання. Поряд з „Медузою“ лежить затонулий пароплав. Спустися в море і принеси з цього корабля все, що знайдеш цінного. Зуріта відпустить тебе без ланцюга, але ти мусиш повернутися на „Медузу“. Зроби це, Іхтіандре, заради мене, і незабаром ти будеш на волі. Гуттієре».
Іхтіандр ніколи не одержував листів від Гуттієре і не знав її почерку. Він дуже зрадів, одержавши цього листа, але одразу ж замислився. А що коли це хитрощі Зуріти?
— Чому Гуттієре сама цього не скаже мені? — спитав Іхтіандр, показуючи на записку.
— Вона не зовсім здорова, — відповів Зуріта. — Але ти побачиш її, як тільки повернешся.
— Навіщо Гуттієре цінності? — все ще недовірливо спитав Іхтіандр.
— Якби ти був справжньою людиною, ти не ставив би таких запитань. Яка жінка не хоче гарно вбратися, носити коштовні прикраси? А для цього потрібні гроші. Багато грошей лежить у затонулому пароплаві. Вони тепер нічиї, — чому б тобі не добути їх для Гуттієре? Головне — треба розшукати золоті монети. Там повинні бути поштові шкіряні мішки. Крім того, золоті речі, персні могли бути у пасажирів…
— Чи не думаєте ви, що я ще обшукуватиму трупи? — обурено спитав Іхтіандр. — І взагалі я не вірю вам. Гуттієре не жадібна, вона не могла послати мене на таку справу.