Читать «Людина-амфібія» онлайн - страница 10

Минав другий тиждень, а «диявол» не подавав про себе звістки.

Бальтазар познайомився з жителями узбережжя — фермерами-індіанцями, дешево продавав їм рибу і, розмовляючи з ними про те, про се, непомітно повертав розмову на «морського диявола». З цих розмов старий індіанець довідався, що місце для полювання вони обрали правильно: багато індіанців, що живуть поблизу затоки, чули звук сурми і бачили сліди ніг на піску. Вони запевняли, що п’ята в «диявола» людська, але пальці значно довші. Інколи індіанці помічали на піску слід від спини — він лежав на березі.

«Диявол» не чинив шкоди прибережним жителям, і вони перестали звертати увагу на сліди, які він час від часу залишав, нагадуючи про себе. Але самого «диявола» ніхто не бачив.

Два тижні стояла «Медуза» в затоці, ловлячи про людське око рибу. Два тижні Зуріта, Бальтазар і найняті індіанці, не зводячи очей, стежили за поверхнею океану, але «морський диявол» не з’являвся. Зуріта непокоївся. Він був нетерплячий і скупий. Кожен день коштував грошей, а цей «диявол» примушував себе чекати. Педро почав уже сумніватись. Якщо «диявол» — істота надприродна, його ніякими тенетами не впіймати. Та й небезпечно зв’язуватися з таким чортом, — Зуріта був забобонний. Чи не запросити на всякий випадок на «Медузу» попа з хрестом і святими дарами? Нові витрати. А можливо, «морський диявол» зовсім не диявол, а якийсь жартівник, добрий плавець, який вирядився дияволом, щоб лякати людей? Дельфін? Але його, як і кожну тварину, можна приручити і видресирувати. Чи не облишити всю цю витівку?

Зуріта пообіцяв нагороду тому, хто перший помітить «диявола», і вирішив почекати ще кілька днів.

Йому на радість, на початку третього тижня «диявол» нарешті з’явився.

Після денного лову Бальтазар залишив човна, наповненого рибою, біля берега. Рано-вранці по рибу мали прийти покупці. Бальтазар пішов на ферму відвідати знайомого індіанця, а коли повернувся на берег, човен був порожній. Бальтазар одразу подумав, що це зробив «диявол».

«Невже він зжер стільки риби?» — здивувався Бальтазар.

Тієї ж таки ночі вартовий індіанець почув звук сурми на південь від затоки. Ще через два дні рано-вранці молодий арауканець повідомив, що йому нарешті пощастило вистежити «диявола». Він приплив на дельфіні. Цього разу «диявол» не сидів верхи, а плив поруч з дельфіном, ухопившись рукою за «упряж» — широкий шкіряний нашийник. У затоці «диявол» зняв з дельфіна нашийник, поплескав тварину і зник у глибині затоки, біля підніжжя стрімкої скелі. Дельфін виплив на поверхню і зник.

Вислухавши арауканця, Зуріта подякував йому, обіцяючи винагородити, і сказав:

— Сьогодні вдень диявол навряд чи випливе із своєї оселі, тому нам треба оглянути дно затоки. Хто за це візьметься?

Але нікому не хотілося спускатися на дно океану, ризикувати зустрітися віч-на-віч з невідомим чудовиськом. Наперед виступив Бальтазар.

— Ось я, — коротко кинув він. Бальтазар був вірний своєму слову.