Читать «Потворний хлопчик» онлайн - страница 25

— Міс Феллоуз! Міс Феллоуз! Негайно з’явитися у Першу Секцію «Стасіса»! Міс Феллоуз! Міс Фелл…

— Пропустіть мене! — кричала вона, задихаючись, поки гучномовець і далі без угаву товк одне й те саме.

Вона проштовхувалась крізь юрмище з дикою енергією, торуючи шлях схрещеними кулаками, рухаючись до дверей з кошмарною повільністю.

Менді Терріс була в сльозах.

— Не знаю, як це сталося. Я тільки вийшла на хвилинку, щоб глянути на маленький екран, який повісили в коридорі. Тільки на хвилиночку. А потім, перш ніж я встигла поворухнутися, аби щось зробити… — Вона раптом перейшла на звинувачення: — Ви ж казали, що з ними не буде клопоту. Ви ж самі сказали, щоб я їх залишала!

Міс Феллоуз, скуйовджена і вся охоплена непогамовним дрожем, визвірилася на Менді:

— Де Тіммі?

Одна медсестра змащувала виючому Джеррі руку дезинфікуючим розчином, інша готувала протиправцеву ін’єкцію. На одягу Джеррі видніла кров.

— Він укусив мене, міс Феллоуз! — розлючено кричав Джеррі. — Він укусив мене!

Але міс Феллоуз навіть не глянула на нього.

— Що ви зробили з Тіммі? — кричала вона.

— Я замкнула його в туалетній, — відповіла Менді. — Я вкинула туди малу потвору і замкнула.

Міс Феллоуз вбігла до лялькового будиночка. Гарячково вовтузилася з замком туалетної кімнати. Минула майже вічність, поки вона відчинила двері й побачила скуленого в куточку потворного хлопчика.

— Не шмагайте мене, міс Феллоуз, — прошепотів він. Його очі почервоніли. Губи тремтіли. — Я не хотів так зробити.

— Ох Тіммі, хто сказав, що тебе шмагатимуть? — вона вхопила його в свої обійми й заходилася несамовито пестити.

— Вона казала, довгою мотузкою, — пояснював Тіммі тремтячим голосом. — Казала, шмагатимете мене нею.

— Тебе не битимуть. Вона була зла, коли так казала. Але що сталося? Що сталося?

— Він назвав мене мавпичем. Він казав, що я несправжній хлопчик. Він казав, що я був твариною, — Тіммі залився потоками сліз. — Він казав, що більше не буде бавитися з мавпою. Я не був мавпою. Він казав, що я смішний. Він казав, що я жахливо потворний. Він усе казав і казав, а я його вкусив.

Тепер вони плакали вдвох. Міс Феллоуз ридала.

— Це все неправда. Ти це знаєш, Тіммі. Ти справжній хлопчик. Ти найсправжнісінький хлопчик, золотко, найкращий хлопчик у світі. І ніхто, ніхто ніколи не забере тебе від мене.

Тепер відважитися було легко, було легко вирішити, що робити. Тільки діяти треба швидко. Госкінз, коли скривджено його власного сина, більше не чекатиме.

Ні, це слід робити сьогодні вночі, цієї ночі, коли чотири п’ятих службовців сплять, а в решти наморочиться в голові від «Проекту „Середньовіччя“».

Трохи незвичний для приходу час, але не такий уже й підозрілий. Охоронник добре її знає й навіть не подумає перевіряти. Він нічого не запідозрить в тому, що вона нестиме валізу. Міс Феллоуз напрактикувалася байдуже вимовляти «Ігри для хлопчика» і спокійно всміхатися.

Чом би він мав не повірити?

Охоронник повірив. Коли вона знову зайшла до лялькового будиночка, Тіммі не спав; ціною відчайдушного зусилля зуміла витримати нормальний тон, щоб не налякати його. Вона розмовляла з ним про сни і слухала, як він заздро розпитував її про Джеррі.