Читать «Потворний хлопчик» онлайн - страница 14

— Не можу сказати, бо нам невідомо, як неандертальці розвиваються, — відповіла вона. — Судячи з росту, йому мало б бути лише три роки, але неандертальці взагалі низькорослі, а через усі ті тортури, яким його піддають, він, можливо, зовсім не росте. Однак з того, як він опановує мову, я сказала б, що йому далеко за чотири.

— Справді? У звітах я нічого не зауважив про мову.

— Крім мене, він ні з ким не буде розмовляти. Принаймні тепер. Він жахливо боїться чужих, і не дивно. Але він може попросити щось попоїсти, може пояснити все, що він хоче, і розуміє майже все, що я кажу. Звичайно, — вона пильно глянула на Госкінза, намагаючись угадати, чи слушно вибрала хвилинку, — його розвиток може спинитися.

— Чому?

— Бо кожній дитині потрібне стимулювання, а ця живе в самотньому ув’язненні. Я роблю що можу, але я з ним не повсякчас, і я не заміняю всього, що йому потрібно. Я маю на увазі, докторе Госкінз, що йому потрібен ще один хлопчик, щоб гратися.

Госкінз поважно кивнув:

— На жаль, він один такий, правда? Бідолашна дитина!

На душі в міс Феллоуз одразу ж потеплішало.

— Ви любите Тіммі, чи не так? — запитала вона.

Стало приємно, що хтось поділяє твої почуття.

— Ну звісно! — відповів Госкінз, забувши про свою маску. Вона змогла прочитати в його очах втому.

І міс Феллоуз відступилася від наміру негайно проштовхнути свій план.

— У вас дуже стомлений вигляд, докторе Госкінз, — із щирою стурбованістю зауважила вона.

— Справді, міс Феллоуз? Тоді треба потренуватися, щоб виглядати бадьоріше.

— Гадаю, що «Стасіс Інкорпорейтід» дуже завантажений, і вам перепадає чимало роботи.

— Ви вгадали, — Госкінз знизав плечима. — Ми, міс Феллоуз, однаковою мірою займаємося і тваринами, і рослинами, і мінералами. До речі, я підозрюю, що ви ще не бачили нашої експозиції.

— Правду кажучи, не бачила… Але не тому, що мені не цікаво. Просто я була дуже заклопотана.

— Гаразд, але ж тепер справ у вас не так багато, — сказав він з раптовою рішучістю. — Завтра я зайду за вами об одинадцятій і влаштую вам персональну екскурсію. Як ви на це?

— Мені дуже хотілося б, — вона щасливо всміхнулася.

Він уклонився, посміхнувся у відповідь і вийшов.

Решту дня у перервах між справами міс Феллоуз мугикала собі під ніс. Справді — так думати, звичайно, смішно — але справді, це було майже схоже на побачення.

Назавтра він прийшов точно на призначену годину, усміхнений і ґречний. Вона поміняла свій одяг няні на сукню. Доволі, будьте певні, традиційного крою, але вона вже роками не відчувала себе так жіночно.

Із статечною церемонією він зробив їй комплімент, і вона прийняла його з такою ж церемонною тактовністю. Бездоганна прелюдія, подумала вона. А потім думка сягнула далі: прелюдія до чого?

Цю думку вона відкинула, поспішивши попрощатися з Тіммі й запевнивши його, що незабаром повернеться. Перевірила, чи знає він, що і де лежить на обід.

Госкінз повів її в нове крило, куди вона ще ніколи не заходила. Там усе ще відчувався запах новобудови, а далекі приглушені звуки свідчили, що крило добудовують далі.

— Тварини, рослини й мінерали, — повторив Госкінз свої вчорашні слова. — Тварини отам, це наші найефектніші експонати.