Читать «Поправка на Ікс» онлайн - страница 44

— Згоден, — замислено сказав астрофізик. — А втім, хіба ми не можемо повернутися звідти? Самі ми, звичайно, не повернемося. Але ж по нас прилетять. Побачать, що ми не повертаємося, і прилетять. Астронавтика розвивається.

— Розвивається, — усміхнувся капітан. — 3 часом… Отже, летіти вперед? Я правильно зрозумів? Добре. Тепер ти, Георгію. Твоєї спеціальності це стосується?

Штурман схопився, відштовхнув крісло.

— Сядь, — сказав капітан. — Сядь І говори спокійно. Не скакай.

— Ні в якому разі не повертатися! — Штурман майже кричав. — Тільки вперед! Через неможливе — вперед! Ні, справді, подумайте, як можна повернутися? Знали ж ми, що експедиція буде важкою? Знали! І ось перша трудність — і ми готові відступити… Ні, ні, тільки вперед!

— Та-ак, — протяг капітан. — Через неможливе — вперед. Красиво… Ну, а що думають інженери? Ви, Ніно Володимирівно? Ти, Миколо…

Інженер поглянув на дружину. Та кивнула, І він почав говорити. Говорив спокійно, наче міркуючи вголос:

— Наш політ до Зорі Барнарда — дослідницька експедиція. Якщо ми, шестеро, дізнаємося про щось нове, зробимо якісь відкриття, це ще не все. Відкрите нами лише тоді буде чогось варте, коли стане відомим людям, людству. Якщо ж ми долетимо до Зорі Барнарда і не матимемо можливості повернутися, яка користь від наших відкриттів? Сергій казав, що по нас кінець кінцем прилетять. Вірю. Але ті, що прилетять, і без нас зроблять ці відкриття. В чому ж полягатиме наша заслуга? Що дасть людям наша експедиція?.. По суті, ми наробимо тільки шкоди. Так, шкоди. На Землі чекатимуть повернення нашої експедиції. Чекатимуть цілком марно. Якщо повернемось зараз — втрати часу можна звести до мінімуму. Вилетить нова експедиція. Власне, ми ж і вилетимо. Нехай ми втратимо кілька років, зате зібраний нами матеріал буде доставлений на Землю. А зараз ми позбавлені цієї можливості… Летіти? Навіщо? Ні, ми — Ніна і я — проти. Треба повертатися. Негайно.

Настала тривала мовчанка. Потім Олена спитала:

— А яка ваша думка, капітане? Капітан сумно посміхнувся:

— Думаю, наші інженери праві. Красиві слова — є тільки слова. А здоровий глузд, логіка, розрахунок — на боці інженерів. Ми летимо, щоб зробити відкриття. І якщо ці відкриття не будуть передані на Землю, гріш їм ціна. Микола правий, тисячу разів правий…

Зарубін підвівся, важко пройшовся по каюті. Ходити було незручно: потрійне перевантаження, викликане прискоренням ракети, сковувало рухи.

— Варіант з чеканням допомоги відпадає, — вів далі капітан. — Лишаються дві можливості. Перша — повернутися на Землю. Друга — летіти до Зорі Барнарда… І все ж таки повернутися звідти на Землю. Повернутися, незважаючи на втрату пального.

— Як? — спитав інженер.

Зарубін підійшов до крісла, сів, відповів не зразу.

— Не знаю як. Але в нас є час. До Зорі Барнарда ще одинадцять місяців польоту. Якщо ви скажете повертатися зараз, ми повернемось. Але якщо ви вірите, що за одинадцять місяців пощастить щось придумати, винайти, тоді… тоді через неможливе — вперед!.. Отак, друзі. Що ж ви скажете? Ось ви, Оленко. Дівчина лукаво прищулилася.