Читать «Поправка на Ікс» онлайн - страница 27
Валентина Миколаївна Журавльова
— Як настрій? — Голос Ревзіна пролунав зовсім поряд. — Не шкодуєте, що пішли з нами?
— Страшнувато? — в ту ж мить спитав Городецький.
— Дуже, — призналась я. — Але тепер уже нічого…
— Не турбуйтеся, знову буде страшно, — весело пообіцяв Городецький, і всі розсміялися.
— Внизу світло, — сказав один з моряків. — Мабуть, начальник.
Так, назустріч нам піднімався ЗавІтаєв. Ще здалеку, метрів за сто від нас, він наказав по телефону:
— Двоє залишиться тут. У разі небезпеки негайно попередьте. Решта — вниз, зі мною.
Ми лишилися вдвох — Ревзін і я. Внизу (до шахти було метрів півтораста) пересувалися вогники — там готували все до вибуху. Я спитала Ревзіна, чому нас не викликають з “Дінго”.
— Викликали, — відповів Ревзін. — Для зв’язку з човном треба повернути вгору антену і ввімкнути генератор ультразвуку на повну потужність. Але краще прибережіть енергію.
Він помовчав, потім додав (я вловила нотки стурбованості в його голосі):
— Скафандр розрахований на шість годин. Ми спускались півтори години, стільки ж потрібно на підйом. До того ж Завітаєв майже на дві години раніше залишив човен. Словом, хвилин через тридцять треба йти нагору…
* * *
Признаюсь, я була поганим вартовим: увімкнула зовнішній акустичний приймач і слухала океан. Тут, на велетенській, майже двадцятикілометровій глибині, теж вирувало життя! Я чула найрізноманітніші звуки: дзижчання, переривчастий писк і щось подібне до барабанного стуку — гучного, тривожного.
Потім я подивилася вгору — і відразу забула про все. Наді мною було зоряне небо! Незліченні мерехтливі вогники створювали повну ілюзію неба, всіяного зорями. Це небо було щедрішим від земного: зірки рухалися, випливали, згасали, переливалися кольорами райдуги… Я подумала про те, що людство з величезним запізненням починає завойовувати глибини. Чому? Адже ласти, маска, дихальна трубка з загубником могли бути винайдені ще за часів фараонів. Акваланг з’явився з запізненням принаймні на півстоліття. Жорсткі скафандри протягом століття майже не удосконалювались. Батисферу і батискаф можна було побудувати ще в середині минулого століття…
Ми пориваємось до далеких планет: мало не кожен хлопчик мріє про космічні польоти. А поряд з нами — величезний недосліджений світ. У ньому є все — чуже життя, нерозгадані таємниці, смертельні небезпеки, невичерпні багатства. І ще — ніким не бачена краса.
Тут усе попереду. Тут буде свій Теоретик Гідронавтики. Буде свій Головний Конструктор. Будуть перші гідронавти і перша кругосвітна подорож по дну океану…
* * *
— Вмикайте двигун! — Ревзін обома руками трусив мене за плече. — Наші йдуть. Нагору! Нагору!
Я пересунула важельок вмикання: за спиною забився, затремтів плавець, і з цього моменту час навально-полинув уперед. Ми піднімалися з максимальною швидкістю: порівнявши показання глибиноміра і годинника, я визначила, що вона становить шість метрів за секунду. Завітаєв наказав приєднати резервні акумулятори: двигун працював на форсованому режимі.