Читать «Яким ти повернешся?» онлайн - страница 55
Ігор Маркович Росоховатський
— Все гаразд. Їх виправдали, — бадьоро доповів сигом. — Судді прийняли розумне рішення.
— А легко було добитися цього?
— Так. Адже істина лежала на поверхні. Думаю, вони помітили б її навіть без мого втручання. Дивує тільки одне — як її не розуміли ті, хто укладав закони?
Ідучи вулицею, сигом почув крики, брязкіт скла, лемент. Кілька перехожих, які завжди біжать на гамір, щурами прошмигнули в протилежному напрямку.
“Що там діється?” — зацікавився сигом.
Він побачив давніх знайомих — Куршмітса і його головорізів. Вони займалися звичним ділом — громили чийсь будинок. Ось один з молодчиків з’явився у дверях, тягнучи жінку за волосся, другий жбурляв через вікно у багаття книжки.
“Нерозумно, — подумав сигом з осудом. — Дуже нерозумно знищувати книжки. Адже в них багато інформації”.
— Алло, старий! — вигукнув сигом, зупиняючись поряд з Куршмітсом, який командував своїми молодцями. — Знову іноземці?
Куршмітс окинув могутню фігуру сигома допитливим поглядом. Подумав: “Певно, поліція”, — і з шанобою:
— Ні, не іноземці, але нічим не кращі від них. Вони з тих, що марять різними свободами.
Головорізи, зачувши слова свого ватажка, голосно зареготали.
— Ге-ге! — вишкірив зуби один. — Татусь Куршмітс скаже, як зав’яже.
— О-хо-хо! — як порожня діжка по камінню, гримотів другий. — Оце так штука!
— Е-хе-хе, — верещав третій.
— Коли ви нищитимете всіх, хто думає не так, як ви, то ослабите країну, — з гіркотою зауважив сигом. — Хто ж тоді підкорятиме світ?
— Обійдемося без розумників, — погрозливо просичав Куршмітс, і його очі заблищали, як у вовка.
— До біса розумників! — заволали його головорізи.
Вони, як по команді, повернули до сигома свої здорові життєрадісні пики кольору обпаленої цегли і загорланили:
— Хто хоче волі, той її матиме!
— Наша країна — для нас!
— Знаємо ми ці хитрі штучки!
Молодчики перетнули шлях перехожим, примушуючи їх скандувати гасла. Сигом помітив у натовпі “філософа”. Стало сумно — сигом не любив торжества глупоти. Він подумки докорив “філософа”: “Ти чиниш нерозумно, дозволяючи дурням так поводитися. Дійде черга й до тебе”.
“Що можна зробити? Я один, а їх багато”, — подумав “філософ”, підспівуючи головорізам.
— А ти чого не радієш разом з нами? — закричав Куршмітс сигому, на всяк випадок відступивши подалі. — Чи ми не досить гарні для тебе?
Сигом не міг збагнути, чого ці люди не погоджуються з очевидним. Він не хотів скористатися своїми телепатопідсилювачами, він намагався усе з’ясувати сам.
— Але ж ви подумайте: спочатку — іноземці, потім ті, хто не згоден з вами; ті, хто вам не до вподоби, хто вам невигідний…
— Він провокатор! — заверещав Куршмітс. — Бий його!
“Невже вони все ще не зрозуміли мене?” Сигом устиг промовити:
— Я ж турбуюся про вас…
Залізний лом просвистів над його головою.
…Через кілька хвилин сигом поплівся геть од купи мертвих тіл. Він брів, похиливши голову, все ще шукаючи глузду в почутих словах, бурмотів їх під ніс:
— Знаємо ми ці хитрі штучки… Хитрі штучки…
Під його ногою затріщало скло. То були окуляри “філософа”…