Читать «Яким ти повернешся?» онлайн - страница 27

“Не схоже, що тут прошуміла війна”, — вирішив сигом. Він полетів далі, не сумніваючись, що знайде розумних істот і про все дізнається. Він уже навіть уявляв, які вони, і розумів, чому не побачив літальних апаратів. Господарі планети мали крила і, судячи з усього, чудово літали. Але ходили вони, мабуть, кепсько.

Ант пролетів над кількома мертвими містами, що різнилися від першого розміром і плануванням. Йому стало сумно. Здавалося, що мертві міста тягнутимуться без кінця-краю.

Але нараз дальнім зором Ант угледів узлісся, великі будинки-гнізда, що висіли на гілках. Кілька таких гнізд він бачив у мертвому місті, в будинку, схожому на музей.

“Екскурсанти і не підозрювали, що це не тільки минуле, їм, певно, казали: у примітивних хатинах жили ваші предки — і розповідали про блискучі міста майбутнього. Хто міг знати, що їхні онуки ще повернуться у такі житла…” — міркував сигом. Кілька хвилин він витратив на те, щоб локатором обережно промацати гнізда й оцінити хист творців. Не всі гнізда були однакові. І це виключало тільки тваринний автоматизм — будування за інстинктом. Отже, якісь елементи творчості збереглися.

В першому гнізді сигом побачив копіювальну машину для одягу — точнісінько таку, як на фабриці мертвого міста.

А незабаром Ант уже літав над гніздами. Біля одного на гілці сиділа перната істота. Сигом упевнився, що правильно уявляв господарів планети. Істота мала могутні крила, складені під животом, чотири тонкі лапи. З-під короткого вбрання, застебнутого на грудях, вибивалася пухнаста сірувато-зелена шерсть. Тіло було геть вкрите блискучим пір’ям. Одне око блимало на верхній частині черепа, друге — на шиї. Вгледівши сигома, істота залопотіла крилами, витягнула голову, погрозливо заклекотіла. До неї одразу приєдналася ще одна істота. Обидві були схожі, як дві краплі води.

Ант увімкнув випромінювачі і постарався заспокоїти пернатих. Він увесь час аналізував клекіт істот і, порівнюючи з даними телепатоприймачів, вивчав їхню мову. Через деякий час він уже міг “розмовляти”.

“Я не завдам вам шкоди, не бійтеся мене”, — подумки мовив сигом і у відповідь почув клекіт:

— Не боюся тебе. Що в, то є. Гіршого не буде.

“Як мені називати вас?”

— Коли хочеш, зви мене забутим ім’ям Тот, — водночас промовили обидві істоти.

“Отже, і в них є щось подібне до імен та прізвищ, як на Землі”, — подумав сигом і спитав: “Я зрозумів, що ви брати, у вас одне прізвище, загальне родове ім’я. Але які ж ваші особисті імена?”

— Не розумію, про що ти питаєш, — знову разом проклекотіли істоти. — Мене звуть Тот. Тот — і все.

“Гаразд. Називатиму вас Тот Перший і Тот Другий. Згодні?”

— Не заперечую. Але навіщо тобі виділяти в мені частини? Адже я не даю імені твоїй правій руці і лівій нозі…