Читать «Яким ти повернешся?» онлайн - страница 19

Олегові не дуже хотілося виходити з корабля. Крім того, він пам’ятав попередження сигома. Та не залишати ж люк відчиненим!

Він ступив на грунт і побачив, що кінець трапа застряв в ущелині. Спробував було обережно витягти його, потім розсердився і смикнув дужче.

Відчув удар по шолому і побачив ланцюжок фонтанчиків.

“Стріляють!”

Олег заховався за трап. Боліла голова, плече. Він не міг визначити, звідки стріляють. Увімкнув ЦП-1. Треба скористатися нагодою, домовитися. ЦП-1 працював. Довкола клацали кулі. Ближче, ближче. Вогняна голка зачепила руку.

“Тільки не стріляти, нехай працює ЦП-1. Вони повинні якось реагувати…”

Він збагнув, що руку не просто зачепило. З кожною хвилиною втрачав сили. Нудило. Із-за скель вийшли темні постаті…

“Це вони в мене стріляли. Ті, з ким я повинен домовитися. Встановити контакт. Сигом мав рацію. Будь-що встановити контакт. Стріляти не можна. Не можна”.

Постаті підходили ближче й ближче. Одна з них була зовсім близько. Олег уже міг розпізнати обличчя, схоже на людське, з роззявленим ротом, тільки майже без очей.

“Встановити контакт. Контакт. Контакт. Не стріляти. Контакт”.

ЦП-1 клацнув і вимкнувся.

“Зараз ворог вийде на позицію, з якої видно мою голову. Стрілятиме. Чому я думаю “ворог”? Невідомий, а не ворог. Невідомий, який може стати другом. Однак він стрілятиме”.

Олег дістав пістолет, послав кілька світлоімпульсів так, щоб не зачепити, а тільки налякати.

Постаті залягли. Потім почали повзти, оточуючи Олега.

Олегові нестримно захотілося вибігти на трап, сховатися в кораблі.

“Стій! Бо загинеш! Поки добіжиш, тебе вб’ють. А коли й пощастить добігти до корабля, то як піднімеш трап? Вони кинуться слідом за тобою. Що ж робити? Думай. Спробуй увімкнути ЦП-1. Згадай інструкцію: “Використати все можливе…”

Кілька секунд відчував тільки біль у руці, якою намагався ввімкнути передавач.

Нарешті! Олег зрадів так. ніби вже налагодив зв’язок.

Але ще одна куля вдарила в шолом, і Олег на мить знепритомнів. Потім побачив, що вороги вже зовсім близько.

Ще удар у шолом. Два удари. Куля зачепила ногу.

“Спробуй хоча б висмикнути трап”.

Напружився. Здавалося, від надзвичайного навантаження от-от трісне, як канат, сухожилля.

Олег надіслав нові черги світлоімпульсів. Постаті зникли.

За кілька секунд він вибіг трапом. Коли дверцята люка клацнули, Олег прихилився до стінки. Піт засліплював очі. Ледве переставляючи ноги, космонавт побрів крізь фільтри, скинув шолом. Добрався до каюти, сів у крісло. “Щоб зрозуміти іншу істоту, треба стати нею”, — думав у відчаї. Але нова думка схвилювала його: “Можливо, кроки не були галюцинацією. Хтось із них пробрався в корабель і відчинив люк зсередини, зіпсувавши автомати. А чому ж вони не ввійшли всі? Ввімкнути генхас чи стерилізатори? А що коли той, хто проник у корабель, не мав на меті нічого поганого, — адже він міг би вже здійснити свої плани. А звідки я знаю, що він не здійснює їх? І хіба мало працював ЦП-1?”