Читать «Яким ти повернешся?» онлайн - страница 12

Олег витяг з кишені кілька ампул і тюбиків, сів у тінь. Аж тепер відчув втому. Повільно висмоктував вміст ампул та тюбиків.

Сигом стояв поряд, прихилившись плечем до скелі і підставивши спину під промені сліпучого сонця.

“Йому добре, — позаздрив Олег. — Зарядився променевою енергією і не думає про їжу. А я його затримую. Та нічого, почекає”.

Олег не поспішав, намагався якнайбільше розслабитись, ні про що не думати, щоб відпочили м’язи і нерви. Глянув на стрілоподібні хмари, на хиткі струмені випарів, на нерухомі кущі, на трикутне обличчя сигома Анта з широким чолом і загостреними рисами, що надавали йому виразу людини, яка весь час прагне вперед. Хмари кидали на обличчя, на скелі зелені тіні, здавалося, що в ущелинах пробивається мох. Олег згадав скульптора, який придумав образ сигома Анта: “Що він хотів сказати цією непокірністю ліній?”

Обличчя сигома вразило Олега ще на штучному супутнику Землі, де вони вперше зустрілись. Олег добивався дозволу на політ у членів Ради. Його познайомили з Антом і сказали:

— Полетить тільки сигом. Впорається сам. Не треба зайвого риску.

Олег розсердився:

— Але там мій брат. У мене нікого, крім нього, не лишилося. Я розумію, що тепер сигом, як видно, займе трон “царя природи”. Дідько з ним! Але там мій брат, мій, а не його!

Він навмисне не дивився на Анта, мов не помічав його. Повернувся до нього тільки тоді, коли той заговорив. Ант підтримав прохання Олега. Він не згадував про почуття, а доводив членам Ради, що доцільніше летіти вдвох.

Не можна сказати, щоб Олег відтоді подружив із сигомом. Він сумлінно переконував себе, що повинен бути вдячний йому. Іноді щастило заглушити підсвідому неприязнь — та й годі.

Зараз Олег дивився на цю могутню постать, якій не потрібно ні їжі, ні відпочинку, і у, нього наростало роздратування. Юнак силоміць одвів погляд від сигома.

Над скелями пливли фіолетові плями, то зливаючись, то знову розпадаючись. Видовище було не дуже приємне. Взагалі Олегові не подобалася ця планета.

— Ми поділимо планету на сектори і шукатимемо долі, доки не знайдемо, — сказав він і стиснув уста.

Сигом Ант мовчки подав руку, запрошуючи до польоту.

II

Олег ступив кілька кроків і заціпенів. Його рука потяглася до пістолета.

В фіолетовій півтемряві ущелини він побачив двоногу істоту. Здавалося, що вона підкрадається, обережно переставляючи ноги. Над квадратною головою виднілося кілька виступів.

Олег зробив те, що було сказано в інструкції, — увімкнув кібернетичний мікропередавач-приймач ЦП-1, запрограмований на встановлення зв’язку з представниками інших цивілізацій і аналіз поведінки живих істот. Передавач мав лазери, працював на світлових променях і радіохвилях, надсилав і звукові імпульси одночасно за вісімнадцятьма кодами, що їх склали космолінгвісти. Якщо істота якось реагувала на сигнали, ЦП-1 одразу враховував поправку і міняв програму, повідомляючи про це космонавта. Так тривало доти, доки ЦП-1 сам або з допомогою космонавта не розшифровував поведінку аборигена і не встановлював з ним зв’язок.