Читать «Хойті-Тойті» онлайн - страница 38

— Який це чорт тут грає на тромбоні? — вигукнув він, піднімаючи голову і витріщаючи сонні очі. Бакала присів навпочіпки.

— Ти що, танцюєш? — спитав Броун.

— Я… слон, проклятий, розбудив мене! Іди геть!

Але я не йшов, і через деякий час, коли Броун знову заснув, повторив свій фокус. Кокс уже підходив до Броуна з револьвером у руці, коли я що було сили затрубив. Броун схопився, підбіг до мене і дуже боляче вдарив мене ребром долоні по кінчику хобота. Я швидко згорнув хобот і відійшов.

— Уб’ю кляту тварину! — крикнув він. — Це не слон, а якийсь диявол. Мпепо! Віджени слона звідси в болото!.. Чого у тебе в руках револьвер? — раптом спитав Броун, підозріливо оглядаючи Кокса.

— Я хотів пальнути раз-другий у Труента, щоб він забрався геть.

Броун знову ліг на землю й почав засинати. Я відійшов на кілька кроків, не перестаючи спостерігати, що діється в таборі.

— Проклятий слон! — сичав Кокс, погрожуючи мені кулаком.

— Він чує звіра, — зауважив Мпепо. Юнак хотів виправдати мої вчинки, не підозріваючи, як близько він од істини. Так, я ревів тому, що чув звірів — двоногих, безпощадних звірів.

Уже на світанку Кокс кивнув головою Бакалі. Вони швидко підбігли: Кокс до сплячого Броуна, Бакала — до Мпепо, і обидва одночасно вистрілили. Мпепо скрикнув, жалібно і пронизливо, мов те звірятко, що кричало вночі, підвівся, струснувся, упав і швидко-швидко посмикував ногами, а Броун не проронив жодного звуку. Все сталося так швидко, що я не встиг попередити нещасних…

Проте Броун був ще живий. Він раптом підвівся, сперся на лікоть правої руки і вистрілив у Кокса, що схилився над ним. Той упав мов підкошений. Прикриваючись його тілом, Броун почав стріляти в Бакалу. Бакала зарепетував:

— А-а! Рудий ошуканець! — вистрілив один раз і кинувся тікати. Та, пробігши кілька кроків, Бакала раптом закрутився на одному місці, як це буває з людьми, коли куля влучає їм у голову, і повалився на землю. Броун тяжко зітхнув і відкинувся навзнак. Різкий запах крові стояв над галявиною. Все стихло. Тільки хрипів Броун. Я підійшов до нього і подивився в обличчя. Очі його вже помутніли. Але він зробив ще один судорожний рух і ще раз вистрілив. Куля трошки подряпала мені шкіру біля коліна правої передньої ноги.

XV. ВДАЛИЙ МАНЕВР

І нарешті — це було в Матаді — мені поталанило. Був вечір. Сонце спускалося за вершини гір, що відділяли басейн Конго від океану. Я йшов лісом недалеко від річки, поринувши в невеселі думки. Я вже почав шкодувати, що не побіг тоді разом із стадом у загін. Тепер я б не ходив вигнанцем: або скінчилися б усі мої земні страждання, або ж я став би чесним робочим слоном. Праворуч від мене, крізь гущавину прибережного лісу, в промінні призахідного сонця рубінами палала ріка. Ліворуч росли велетенські каучукові дерева з надрізами на корі. Судячи з цих надрізів, десь тут близько мусили бути люди.