Читать «В погоні за іхтіозаврами» онлайн - страница 20

Та хоч як гордо звучать ці результати в спортивних хроніках, люди давно зрозуміли, що такими примітивними засобами ні повітря, ні океану не підкорити, що ці стихії можуть стати підвладними лише людині, озброєній особливими апаратами. І люди почали мріяти про крила, щоб завоювати повітряні простори, і про водолазні костюми, щоб досягти глибин океану.

Нині повітряні простори вже підкорені. Але цього не можна сказати про глибини океану. Повітроплавці випередили підводників. А колись, на світанку людської культури, підводники йшли попереду.

За легендою, першим дослідником підводного світу був знаменитий полководець стародавніх часів Олександр Македонський. На прохання свого вчителя Аристотеля він нібито опускався на дно в особливому прозорому дзвоні, щоб спостерігати життя риб. Та сама легенда запевняє, що Олександрові Македонському пощастило побачити потвору, яка цілих три дні пливла повз нього й ніяк не могла проплисти — такою вона була великою! І нехай творці легенди трохи перебільшили, але хіба не свідчить ця вигадка, що навіть у сиву давнину люди сподівалися зустріти в підводному царстві фантастичних істот!

Чимало людей спускалось під воду й після Олександра Македонського. Та розгорнутий наступ на океанічні глибини почався зовсім недавно — лише кілька десятиріч тому.

Якщо уявити собі океан розрізаним від поверхні до дна, то його можна порівняти із склянкою густої чорної кави, на поверхні якої плаває тонка молочна плівка. Вона символічно зображатиме так звану зону фотосинтезу, тобто верхній, освітлений сонячним промінням і населений зеленими водоростями горизонт океану, а кава — решту океану, його темну частину. Зона світла закінчується на глибині сто п’ятдесят — двісті метрів, а максимальна глибина океану досягає майже одинадцяти тисяч метрів.

Діставатися в зону світла люди навчились і на підводних човнах, і в металевих скафандрах, і навіть у легких водолазних костюмах. Однак уся темна частина океану до останнього часу залишалася неприступною. Людина вміла опускати на великі глибини різні прилади й добувати з дна різних тварин, колонки грунту. Та цього було недосить: люди мріяли самі побувати в океанічній безодні. Це довго не вдавалося тому, що на великих глибинах тиск води в сотні разів більший за тиск повітря на поверхні суші й може, як шкаралупку, розчавити сталевий корпус корабля.

Уперше люди спустилися в океан на кілометрову глибину лише в 1934 році. Це зробив в особливій кулі (батисфері) американський біолог Вільям Біб. Значення цього подвигу для науки важко переоцінити, але вже тоді вчені зрозуміли, що батисфера — нерухома металева куля, що висить на тросі — саме через свою нерухомість не дуже зручна для абісалогічних досліджень. Думка вчених і конструкторів почала працювати над створенням батискафи — самохідного глибоководного корабля.

І батискафи було створено одночасно в Італії за проектом бельгійця Шкара й у Франції інженером Вільмом та його товаришами. Один із батискафів опустився в Атлантичний океан біля західних берегів Африки на глибину, що здавалася раніше недосяжною: більш як на три тисячі метрів!