Читать «Привид іде по землі» онлайн - страница 71

Чи так, Алессандро? Вірно ти робиш? Люди не будуть проклинати тебе перед смертю?

Епілог

…Лосс замовк. Я отямився від неповторного враження, породженого дивною розповіддю. Тіло Алессандро поринуло в ґрунт по груди, людина-привид уже не мала сил вирватися з кам’яних обіймів.

— Лосс! — закричав я. — Що робити? Чим допомогти вам?

— Не треба, — прошепотів він, розплющуючи очі. — Я щасливий… Я виконав свій… обов’язок… Опублікуйте мою розповідь… хай ця трагедія… буде пересторогою для інших. Я задихаюся… скоріше… папір… пишіть… Я продиктую вам формулу радонату й антирадонату.

— Ви не боїтесь? — тихо запитав я.

— Ні… Формула — пусті символи, якщо не знати… попередніх процесів. їх знає… тільки одна… людина… в світі. Ця людина… не оберне на зло… Так хотів… сам Тенк. Швидше, прошу вас.

Він уже не міг говорити. Я, ледве стримуючись від жалю і хвилювання, дістав блокнот. Лосс помертвілими губами шепотів мені напівзрозумілі слова. Я кілька разів перепитував його. Нарешті, на папері було повністю записано формули радонату й антирадонату та адресу Моріса Потра.

І ось людина-привид замовкла. Тіло її занурилося в землю майже по шию. Почувся хрип. Востаннє розплющилися очі, повернулися до сонця і згасли.

За кілька хвилин земля проковтнула Алессандро Лосса. Переді мною була пустельна стежка, навколо — ні душі. Тільки запис у блокноті свідчив про незвичайну пригоду.

…Через кілька днів я повернувся до Парижа. Не гаючи часу, знайшов потрібний будинок на майдані Етуаль.

Мені відкрила старенька бабуся. Підсліпуватими очима вона підозріло оглянула мою постать, а потім прошамкала:

— Кого вам?

— Моріса Потра.

— Заходьте. Він якраз удома.

Я зайшов до коридору, потім до маленької кімнати. Назустріч мені йшов чоловік. Це, безперечно, був Потр. Я впізнав його з опису Алессандро Лосса.

Я назвав себе.

— Чув. Знаю, — чемно відповів Потр.

Обличчя його було змарнілим. Якась важка дума гніздилася в глибині запалих очей. Чи знав Потр про трагедію свого вчителя, про смерть Лосса?

Вчений ждав, про що я почну говорити. Я мовчки дістав блокнот, вирвав аркуш із формулами й подав Потру. Він здивовано пробіг по ньому очима. І ось я побачив, як обличчя цієї спокійної людини смертельно зблідло. Він вхопив мене за плече, міцно стиснув.

— Де ви взяли? Хто передав? Адже Тенк загинув! Він встиг зробити це? Поясніть мені!

— Заспокойтеся, — відповів я. — Я не бачив Тенка, не знаю його. Ці формули мені передав Лосс.

— Лосс?!

— Так. Алессандро Лосс.

— Коли? Як?

— Кілька днів тому. Він помер, його немає. Це він був привидом, якщо ви слухали радіо.

— Я так і гадав, — прошепотів Потр.

— Він пробирався до вас. Вірив, що ви допоможете йому, що ви один можете створити антирадонат.

— Так, це правда. Але пізно… Занадто пізно він згадав про мене, про мої слова.

— І все ж таки, дякуючи йому, світ одержить чудесний винахід, — заперечив я.