Читать «Привид іде по землі» онлайн - страница 57
Олесь Павлович Бердник
Алессандро зосередив волю, проник крізь металічні дверці в сейф до половини. Ноги його були ззовні. На середній поличці Лосс побачив акуратно розкладені листи ватману. На верхньому красувалася чітка фраза:
АНТИРАДОНАТ
Основна формула
Серце Алессандро затанцювало від радості. Антирадонат! Та це ж те, що йому потрібно! Тепер можна створити препарат навіть без професора.
Лосс хутко прочитав складні формули. Звична пам’ять відкладала їх в необхідній послідовності. Боже! Як просто! Геніально! Але ж технологія. Треба знати процес підготовки…
Раптом за спиною Лосса почувся шум. Він похапцем виліз із сейфа й злякано обернувся. По коридору хтось ішов. Двері лабораторії рвучко відчинилися — на порозі з’явився професор Тенк. Його обличчя було злим і нахмуреним, пронизливий погляд чорних очей зупинився на постаті Лосса.
Несподівана катастрофа
Лосс завмер, не зводячи погляду з Тенка. Весь його організм напружився в очікуванні, за спиною пройшов холодок, ніби перед стрибком у студену воду. Зараз, ось зараз вирішиться все!
Різким рухом професор висмикнув із кишені газету й кинув її до ніг Алессандро.
— Читайте! — крикнув він, знесилено сідаючи в крісло.
Газета з шурхотом впала на підлогу. Лосс із подивом поглянув на Тенка, потім униз. Великий заголовок на першій сторінці “Інформасьонес” повідомляв читачів про нього, Алессандро.
Лосс із благанням повернувся до Тенка, хотів щось сказати, але той попередив його. Мов холодною водою обілляли Алессандро болісні слова професора:
— Тридцять років напруженої праці, страждань, невдач і сумнівів — і все це для того, щоб моїм відкриттям скористалися в своїх цілях авантюристи?!
— Сеньйоре професор!
— Не хочу слухати нічого! Що ви зможете мені відповісти? Чим виправдатися?
— Послухайте, ради всього святого! Я поясню вам! Ви, очевидно, й самі не розумієте всіх можливостей…
— Досить! — гримнув Тенк. — Хлопчисько! Я не розумію, що можна зробити з моїм винаходом?! Я це знав, коли ще юнаком мріяв про таке!.. Але все ж цікаво, — іронічно додав він, — я хочу послухати…
Лосс притиснув руки до грудей, благально подивився на професора.
— Я винен, страшно винен! Я не мав права робити цього без вашої згоди. Але спокуса була дуже великою… Я мріяв про великі діла…
— І ці “великі діла” ви хотіли творити з допомогою чужих думок, чужої праці? — розгнівано крикнув Тенк.
— Я не думав про це. Я бачив тільки результат.
— І що ж ви там побачили?
— Світ, підкорений волі одного або кількох людей! — пристрасно сказав Лосс. — Світ, що безсилий проти цих людей, що не може їм нічого протиставити. Сеньйоре професор! Подумайте. Диктувати людству свою волю — хіба це не захопливо, хіба цього не бажається вам?.. Я поспішив. Але, може, це на краще… Бо ви побачите, як використати винахід для практичних цілей, а не для безплідних наукових фантазій.
— Он як? Значить, мої погляди й цілі — безплідна фантазія? Все те, про що я вам розповідав, про що мріяв — абсурд?!
