Читать «Глибинний шлях» онлайн - страница 4

В телеграмі одночасно натикалося про бажаність мого постійного співробітництва у “Зорі”. Давнє знайомство з Антоном Павловичем, моє щире захоплення “Зорею”, що на той час уже користалася світовою популярністю, і постійний інтерес до науково-технічних проблем примусили мене поставитись до цієї пропозиції серйозно. І я, відповівши Чернякові телеграмою, негайно виїхав. В телеграмі я сповіщав про поїзд, вагон, яким їду, і одночасно (з огляду на ремонт квартири) просив потурбуватися про номер у готелі.

На вокзалі мене зустрів молодий чоловік. Він відрекомендувався співробітником “Зорі” Догадовим і запросив їхати разом з ним прямо до редакції.

З Черняком ми домовилися дуже швидко.

— Людина, яка вміє писати нариси, людина, яка знає стенографію, дві мови, людина, яка добре володіє фотоапаратом, самостійно їздить на мотоциклі, переносить качку на літаках, пароплавах, автомобілях і верблюдах, а крім того, відзначається великою цікавістю до всього, що її обходить і не обходить, — така людина нам потрібна на посаду спеціального роз’їзного кореспондента.

— Розумію тебе, — відповів я Чернякові, — але я не зовсім бездоганний, коли мова йде про якості, які ти згадуєш, а головне, в техніці я тямлю, одверто кажучи, дуже мало. Я нею цікавлюся, та цього, мабуть, замало для науково-технічного журналу.

— Ти не статті, Олексо Мартиновичу, писатимеш, а нариси. Нам же край потрібна жива розповідь про нові відкриття, про проблеми, які стоять перед нашими ученими. Ми дамо тобі можливість об’їхати найцікавіші будівництва, зазирнути в найвидатніші лабораторії, взяти участь у найнебезпечніших експедиціях.

— Щодо останнього, то, гадаю, це необов’язково, — несміливо промовив я.

— Ясно. Але бажано… Думаю, в тебе сміливості вистачить, скажімо, спуститися в батисфері в океан на глибину в п’ять-шість кілометрів. Або піднятися на сорок-п’ятдесят кілометрів у стратосферу…

— Безумовно. Тільки ж у такі експедиції дуже рідко беруть журналістів. Для них невистачає місця… Отже, я не претендую на те…

— Ні, якщо ми настоїмо, то це завжди можна буде влаштувати. От, приміром, незабаром до Льодовитого океану виходить підводний човен, що довго плаватиме під кригою в районі полюса. Надзвичайно цікава експедиція! Ну і, звісно, небезпечна. Як правило, п’ятдесят процентів таких експедицій гине… Я можу влаштувати тебе там нашим кореспондентом.

“Чорти б тебе взяли!” — подумав я цілком щиро й поспішив одхилити пропозицію, посилаючись на втому і натякаючи на своє бажання поїхати зараз кудись ближче до екватора.

Але вияснилось, що в даний момент йдеться про написання кількох нарисів про будівництво нового великого тунелю під Кримськими горами; цей тунель мав зв’язати найкоротшим шляхом Сімферополь та Ялту. З автором цього проекту редактор обіцяв познайомити мене найближчим часом.

Правду кажучи, це завдання не дуже мене зацікавило.

Але воно давало мені можливість знов повернутися до Чорного моря. Загалом же робота в “Зорі” мене цікавила.