Читать «Глибинний шлях» онлайн - страница 199

— Інакше й бути не може, — прошепотів Тарас, що сидів біля мене.

Він був моїм підручним: на ньому лежав зв’язок між усіма частинами нашого підземного корабля. Він мав перший приймати повідомлення з усіх пунктів підземного корабля і передавати їх командирові або старшому механікові.

Я почув, як Макаренко доповідав флагманові про нашу машину. І зараз же почали надходити повідомлення, що всі літостати до бою готові.

Минають останні секунди перед виступом в атаку. Навколо панує урочистість. Тишу порушує лише рівномірне дріботіння малих електромоторів десь усередині літостата. В голові ніяких спогадів, ніяких сторонніх думок. Все зосереджено на вичікуванні. Мотористи ждуть наказу включати великі мотори, всі ждуть моменту, коли підземна фортеця почне заглиблюватися.

Нарешті флагман дає цей наказ усім машинам. Командир нашого корабля повторює його. Тільки встигли включити звукофільтри на шоломах, як почувся гуркіт важких моторів, здригнулася вся машина і почався характерний скрегіт з присвистом, як то було завжди, коли літостат починав зариватися у грунт, викидаючи позад себе земляний фонтан. Звичайно, ми того фонтана не могли бачити.

В темряві всі машини заглибилися під землю, нагорнувши на поверхні купи грунту. Бригади підземних кораблів заривалися все глибше і глибше, лишаючи за собою слід — покопаний грунт та товсті кабелі, що ними передавався електричний струм. Зв’язківці в машинах, де були старші командири, стежили за іншими літостатами і, одержуючи від них повідомлення, негайно передавали флагманському літостатові. Тут ці відомості одержував я і передавав штурманам, які позначали на карті місцезнаходження кожної машини. Командир бригади всяку хвилину знав, як просувається його загін, наближаючись до лінії противника.

Іноді окремі літостати відставали, наскочивши на міцний кам’янистий грунт або на підземну воду, і їм доводилося посилати на допомогу інші машини. Проте загалом уся бригада посувалася швидко і незабаром проминула передові траншеї, а далі й позиції легкої артилерії противника. Нашого руху, здається, ніхто у ворожому стані не помітив, бо ми проходили на значній глибині, а на поверхні гриміла шалена артилерійська музика.

Відомості, які надходили з другої бригади, свідчили, що там просувалися швидше, і командування наказало нашій бригаді прискорити рух, бо виступ мусив бути одночасним.

Тарас сидів за телефоном поруч Макаренка і час від часу перевіряв, що робиться на окремих постах літостата, як працюють механізми бойової машини, які вона проходить глибини та грунти. Макаренко вислухував ці повідомлення і давав вказівки, одночасно тримаючи зв’язок через мене з іншими машинами бригади. Він був впевнений у флагманській машині і стежив, головне, за іншими, консультуючи механіків та водіїв.