Читать «Аурентина» онлайн - страница 45

Спину шкрябнув зумер. Довелося повернутися в крісло, що змінювало форму при кожному порухові, щільно облягаючи тіло.

Сигналила, проходячи Внутрішній Пояс від Місяця, флотилія транзитних вантажовозів. На зведеному табло бігли золотом по чорному знаки автоматичного рапорту: кількість суден — шість, тип — термоядерне суховантажне судно СТ-088, стрій — кільватерний, режим — гальмування. Інтервал, швидкість — усе в межах норми. Вантаж — метано-аміачний лід, самородні метали, пошта з Плутона і Юпітера. Заправка, звісно ж, не потрібна, ремонту теж не просять. Цілком звичайне проходження флотилії “грузовиків” із колоній.

Лівою рукою Гур’єв доторкнувся до біопанелі, щоб комп’ютер підтвердив командиру флотилії прийом рапорту, правою — через другий квадрат панелі попередив Землю-Вантажну про прибуття суден. Рух був звичний, машинальний. Наче він пригладив чуба. Очі диспетчера блукали по відеоблоку, а думки — по гирлу річечки Ушайки, тобто саме там, де лише якихось десять днів тому Ніка відразу ж після ривка згубила водну лижу, але не впала і перетнула в балетному піруеті мало не всю Том. Швидко кінчається відпустка, та ще швидше тьмяніють спогади, ніби вже спливли роки.

На екрані локатора промінь розгортки малював повзучу світлову гусінь-флагманське судно. Гравіприймач показував розмитий овал з яскраво-червоним центром, який згасав до темно-вишневого і чорного. Відеокуб мав найгостріший зір — у ньому бився, розганяючи в’язку темінь, метелик термоядерного “смолоскипа”.

Тепер залишилося тільки простежити, щоб усі шість “гусениць” щасливо проминули Внутрішній Пояс і були прийняті диспетчерами чергового космодрому Землі-Вантажної. Звичайно, статут є статут, але з цим, справді ж бо, легко впоралася б будь-яка з майже живих машин станції. Олексій, маючи непосидючу вдачу, часто дивувався: навіщо на станціях Поясів, які хороводами кружляють навколо Землі, тримають диспетчерів? Та ще нерідко таких, як Гур’єв, практикантів-переддипломників пілотських шкіл? Подумати тільки: двадцяти-двадцятидвохрічних юнаків, що марять субсвітловою розвідкою, змушують проводжати і зустрічати суховантажні судна, танкери, баржі, вести станційний журнал, канючити у Головної диспетчерської зайве планетарне пальне і переконувати якого-небудь затятого навігатора з Нептуна, що дезактивація відбере лише три години, а поки що можна подивитися мультфільми.

У такій практиці більше пустої муштри, ніж користі. Мовляв, учися терпіти, бути охайним, точно виконувати найнудніші обов’язки. У цьому, як здавалося Олексію, було щось патріархально-старообрядне…

Нехай призвичаєні очі стежать за “гусеницями”, які розмірено прогризають ходи в аркуші локатора, — пам’ять може повернутися до річки Томі, до води, що від холоду аж ломить зуби, до сосен, до Ніки, яка термосить серед каміння лукавого тюхтія — цуценя лайки.

…Він по-дитячому протер очі кулаками. Шосте суховантажне судно не було самотнім на екрані.