Читать «Аурентина» онлайн - страница 32

Андрій Всеволодович Дмитрук

— Справа ваша, вірити мені, чи ні. — Тон Віоли став навмисне зневажливим. — На запити з Землі ваш абсолют-транслятор не відповідав, а по радіо зв’язатись я просто не встигла, мій катер розстріляли з іншого судна, очевидно — вашого… (Заперечливий жест довготелесого.) Гаразд, не вашого. Тим паче нема чого зустрічати мене як ворога. Я тут для того, щоб допомогти… (“Яструб” презирливо скривив рота.) Що ж, убивши мене, доможетеся лише того, що закриють колонію. Вирішуйте.

У жовтих очах промайнуло щось схоже на недовірливу повагу. Велетень улесливо закивав, молодики перезирались, не знаючи, на чий бік стати. Нарешті, “яструб” стенув плечима, — “хай буде, як буде”, — показав сутулу спину, перший поліз у люк.

Нашвидку виритий бліндаж розміщався в кінці низького земляного ходу.

З потрісканої стелі при кожному кроці сипалися грудки на зіставлені в ряд столи. Господиня, пишновида, з ацтекським профілем і прекрасною синювато-чорною косою, застилала скатерку, сердито гриміла мисками, ревнуючи “своїх” до красуні з метрополії.

Віолі підсунули крісло. Приходили суворі вусані й бородані, ставили зброю в куток, клали капелюхи на стіл і відверто втуплювалися в гостю. Обід був готовий, але їсти не починали, чекали на когось названого в розмові “старим” і “Сократом”. Вона попросила пояснити те, що відбувається. “Ми вас не кликали, нам Земля у няньки не потрібна”, — огризнувся “яструб”; довготелесий зацитькав його і почав розповідати, допомагаючи собі жестами і з усіх сил намагаючись сподобатись. Чоловіки доповнювали оповідача, перебивали, пригадуючи деталі.

Місяця півтора тому за земним підрахунком часу, дозорці помітили великий зореліт, який дрейфував повз Аркадію. Спробували зв’язатися-не відповів. Запідозрили біду, послали бот. Зоряний заброда перетворив його в ніщо. Обурені аркадці повели в атаку увесь свій флот, — і на свою біду, здається, пошкодили ходову частину крейсера. З тих пір він обертається по орбіті навколо Аркадії — найбільше віддалення двадцять три тисячі кілометрів — і методично знищує поселення, спалює масиви ль сів. Невеличкий флот колонії перебитий ще в першому бою, станція зв’язку підірвана, — тому й Земля не змогла зв’язатися з Аркадією, і Аркадія була не в силі викликати Землю. (“Якщо б і хотіла”, — вставив “яструб”.) Що думати про корабель-убивцю — не знали, припускали навіть агресію чужого, нелюдського розуму.

…Справді, кровожерливість крейсера була загадкою. Секретом видавалася і психіка аркадців. Вони обурювалися не лише смертю ближніх, але й шкодою, заподіяною лісу. Ліс мав для аркадців якусь особливу цінність…

На всі важкі питання Віола одержувала одну відповідь: “Дочекайтеся старого, Сократ усе розтлумачить”.

Нарешті до кімнати ввійшла людина, яка справді нагадувала чоластого й кирпатого афінського мудреця. Різниця була лише в запилених чоботях, обвислому комбінезоні, маленькому кепі з зеленим дашком і резонансному деструкторі за плечима.