Читать «451° за Фаренгейтом» онлайн - страница 101

— Тільки скажіть — і він дістане штурхана під зад. — Мелтон знову почав щось кричати своїм супутникам.

А Сімс під галас і сміх вів далі:

— Давайте домовимося. Цілий місяць я вас вистежував, метався за вами з міста до міста, весь учорашній день змарнував, аби вивести вас на чисту воду. Я допоможу вам уникнути покари, якщо ви спокійно підете зі мною й повернетесь до роботи над ультраводневою бомбою.

— Це ж треба, за сніданком — про вчені матерії! — завважив Мелтон, краєчком вуха вловивши останні слова.

— Подумайте, — незворушно вів далі Сімс. — Вам однаково не втекти. Якщо ви мене вб’єте, вас вистежать інші.

— Не доберу, про що ви!

— Облиште! — скипів Сімс. — Подумайте гарненько — й самі збагнете, що ми не можемо дозволити вам утекти. Бо іншим, тим, що залишилися в дві тисячі сто п’ятдесят п’ятому році, може спасти на думку зробити те саме. А нам потрібні люди,

— Щоб брати участь у ваших війнах! — не витримав Уїльям.

— Білле!

— Заспокойся, Сюзен. Поговорімо про його умови. Нам не втекти.

— Чудово, — задоволено промимрив Сімс. — А то справді, така наївність — утікати від своїх безпосередніх обов’язків!

— Який обов’язок! То жах…

— Дурниці. Просто собі війна.

— Слухайте, хлопці, про що це ви? — встряв Мелтон.

Сюзен рада була б розказати йому все. Але, на жаль, вона могла розмовляти лише про загальні речі, отак, як Сімс і Уїльям. Психічна блокада нічого іншого не дозволяла.

— Просто собі війна! — скрушно промовив Уїльям. — Півсвіту помирає від проказних бомб!

— Хоч би там як, — зауважив Сімс, — а жителі Майбутнього обурені: ви обоє сховалися тут, так би мовити, на тропічному острові, вони ж летять просто чортові в зуби. Смерть любить смерть, а не життя. Тим, хто помирає, приємно усвідомлювати, що разом з ними помирають і інші. Знати, що не сам ідеш у піч чи в могилу — це все-таки втішно. Всі вони ображені на вас обох, а я — виразник їхньої волі.

— Подивіться на нього! — звернувся Мелтон до своїх приятелів. — Ви бачили такого виразника чужої волі?

— Що довше ви примушуєте мене чекати, то гірше для вас. Ви нам потрібні для роботи над новою бомбою, пане Трейвіс. Якщо повернетеся зразу — ніяких катувань. Якщо ні — однаково примусимо працювати над бомбою, а коли закінчите, випробуємо на вас деякі неприємні новинки.

— Маю пропозицію, — сказав Уїльям. — Я повернуся з вами за умови, що моя дружина, жива й неушкоджена, залишиться тут, далеко від тієї війни.

Сімс замислився.

— Гаразд. Зустрінемося на майдані через десять хвилин. Я сяду у вашу машину. Відвезете мене кудись за місто, де нема людей. Я потурбуюсь, щоб Машина часу забрала нас там.

— Білле! — Сюзен схопила чоловіка за руку.

Він озирнувся.

— Не сперечайся. Все вирішено. — І додав, повернувшись до Сімса: — Ще одне. Цієї ночі ви могли забратися до нашої кімнати й викрасти нас. Чому ж не зробили цього?

— Що, коли сказати — я розважався? — ліниво відповів Сімс, смокчучи чергову сигару. — Такий приємний перепочинок, південне сонце, екзотика — дуже прикро все це покидати. Жаль відмовлятися від вина й сигарет. Дуже жаль! Отже, за десять хвилин на майдані. Ваша дружина буде у цілковитій безпеці й житиме тут, скільки їй заманеться. Прощайтеся.