Читать «Гінці Нептуна» онлайн - страница 12

Усмішка дельфіна… Злегка іронічна й незмінна. Така сама, як і на грецьких вазах початку нашої ери… І знову ж-це нам тільки здається. Дельфіни не сміються. Тут весь “секрет” в анатомії, в особливій будові його рота — широкого, хвилястого, із трохи загнутими вгору куточками. А може, дельфін все-таки усміхається?

Крановщик уже опускав акваріум, намагаючись не завдати дельфінові найменших турбот і не розхлюпати воду. Олег “диригував” із пірса:

— Так, так… Добре, добре, — вигукував він, махаючи руками перед собою.

Ось акваріум торкнувся поверхні басейну й повільно зник під водою. Почувся тихий сплеск, і дельфін, покинувши камеру-одиночку, виплив у свою нову, хоча порівняно з попередньою комфортабельну, але все ж таки в’язницю. Так, саме в’язницю, бо іншого засобу вивчення дельфінів поки що не існує. Не зважаючи на акваланги, гідрокостюми та інше хитромудре спорядження, людина не може довго перебувати під водою. Не здатна вона й долати такі відстані, як дельфін, не може пірнути, ніби бавлячись, у морську безодню, щоб тут-таки знову з’явитися на поверхні, не боячись так званої кесонної хвороби.

На жаль, людина поки що істота сухопутна і ера “гомо акватікус” — людини водяної настане хіба що е далекому майбутньому. А сьогодні спілкування людини з дельфіном відбувається в морській клітці, яка, що не кажіть, для тварини все-таки в’язниця. І дельфін, як і кожен в’язень, насамперед мріє про те, щоб вирватись на волю.

Найвідчайдушніші оптимісти вважають: коли дельфін розумний, він збагне необхідність неволі. Реалісти стверджують: так треба для науки. Найобережніші ж резонно заперечують: поставте себе на його місце — вас украли інопланетяни, доставили в лабораторію, виконують з вами якісь незрозумілі маніпуляції, щось вимагають від вас, а що саме — ви ніяк не збагнете, бо їхні уявлення про навколишній світ, виміри його й оцінки зовсім не схожі на ваші. І ніхто не зважає на ваші думки, ваше природжене почуття свободи, прагнення жити в тих умовах, в яких ви народилися й зросли…

Ніна Петрівна Рогова — “дельфінячий лікар”, як її називали в лабораторії, — спустилася в басейн. Побачивши її, дельфін підплив ближче, потім злегка хитнув хвостом і плавно пішов до дна, ніби запрошуючи людину до якоїсь гри. А незабаром людина й дельфін справді бавились, мов діти, що грають у квача. Замиготіла, закрутилася у голубій воді весела карусель кольорових плям: оранжевий купальник Рогової та її коричневе, засмагле тіло і сіро-біла шкіра дельфіна. Поступово їхні рухи уповільнилися, стали плавніші й уже нагадували не гру, а танок— граціозний танок людини й дельфіна. Здавалося, що вони обоє — людина й дельфін — відчували красу і ритм цього незвичайного підводного вальсу.

Довге волосся Рогової струменіло у воді, як шлейф. Дельфін кружляв навколо, вигинаючись і ніби милуючись тим, що бачив перед собою.

Переконавшись, що новачок цілком здоровий, Ніна Петрівна вийшла з басейну. Черненко і Олег попрямували в бункер, відкрили шторки оглядового вікна.

Ось Корсар наблизився до людей, дивився на них, як і завжди, злегка усміхаючись. Черненко всміхнувся йому: такі, мовляв, наші справи — почнемо незабаром досліди, і ти повинен показати, на що здатний. Цікаво, що принесе цей новий експеримент?..