Читать «Тільки мить» онлайн - страница 98

— Чому я вважаю небезпечною появу там Пойди? — обізвався Славко. — Якщо він наважився зайти в чужу лабораторію, та ще й заходився вмикати там прилади, то що йому завадить так само поводитися й там?

— Справа в тому, — сказав Чумак, — що є наказ про передачу лабораторії у відділ Мурченка. Через те Пойда й зайшов у неї…

— От-от. Прикриваючись цим наказом, він там хазяйнуватиме, як у себе вдома.

— Гадаєте, Заміховський дозволить йому порядкувати?

— Пойда не з тих, кому можна стати на заваді.

— Не бачу підстав можливого конфлікту, — сказав учений. — Адже при такій кількості пального, яке залишилося в реакторі, далеко не помандруєш. Лишається тільки одне: відправити лабораторію порожняком назад.

— Саме з цього й почнеться суперечка. Пойда, побачивши тамтешніх потвор, побоїться залишатися без лабораторії бодай на одну ніч.

— Та палива ж у реакторі лише на порожній рейс. Хіба Заміховський не зможе йому пояснити?

— Заміховський-то зможе, а от чи спроможний буде зрозуміти Пойда?

— Не думайте, що Пойда такий нерозважний…

По цих словах Мирослав Петрович відчув, як його серце спочатку сильно забилось, ніби силкувалося виборсатися з чиєїсь руки, в яку воно потрапило. Та невидимі пальці стискали дедалі сильніше. По хвилі йому вже здавалося, що то не пальці, а щупальці вростають йому в серце. Немов сліпий, Чумак нащупав на столі пляшечку, але вже не спромігся накапати з неї в склянку. Зробив те за нього Славко. Він і до рота підніс розбавлені водою ліки. Потім викликав по телефону “швидку допомогу”.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Уже тиждень як Чумак перебував у кардіологічному відділенні. Лікар запевняв, що нічого лихого: мовляв, нервове виснаження. Проте виписувати не поспішав.

“За такої хвороби, як у вас, — сказав він Чумакові, — найперші ліки — спокій. А потім уже все оте, що я вам понавиписував. І раджу поменше приймати гостей. А якщо вже конче закортить побалакати, то краще зателефонуйте”.

Він, мабуть, мав на увазі щоденні відвідини Славка. Звідки йому було знати, що варто хлопцеві не з’явитися бодай один раз, як Чумакова уява понавигадує такого, що не допоможуть жодні ліки.

Тиждень тому, коли Славко відвозив його до лікарні, Чумак звелів молодому колезі, щоб той негайно домовився про блок живлення і подбав, аби він був напохваті. Дубчак виконав це того ж дня. А ще він мусив “оселитися” в Чумаковому кабінеті і стежити за подвір’ям.

Мирослав Петрович уперше по-справжньому оцінив молодшого колегу. Одних тільки творчих здібностей було замало, щоб з години на годину, з дня на день чатувати біля вікна. Потрібні ще почуття відповідальності і старанність.

Поглядаючи на Славка, Чумак відчував до нього майже батьківську ніжність. Та водночас його не полишала й тривога. Він промовив з погано прихованим занепокоєнням у голосі:

— А що як лабораторія з’явиться зараз, у цю мить, коли ви сидите тут, у мене?

— Ми про це одразу ж довідаємось, — відказав Славко. На запитальний погляд ученого пояснив: — Зараз у вашому кабінеті чергує Валерій — мій товариш. В разі чого він одразу ж зателефонує сюди.