Читать «Тільки мить» онлайн - страница 85

Я захопив каністру, і ми поспішили нагору.

— Щось подібне я вже бачила на малюнку, коли ми вивчали палеонтологію, — сказала Марія, весь час озираючись. — Воно скидається на тріасового прозауропода… Ось тільки як йому пощастило дотягти до наших днів?

Від останніх її слів мені стало неприємно. Виходить, Марія мені теж не вірить. А я гадав…

— Це не вони дотягнули до наших днів, а ми відвідали їх у їхній добі, — відказав я холодно.

— Може, й так, — озвалась Марія. — А тільки важко в це повірити. Дуже важко…

Тим часом сонце наполовину уже сховалося за гору, і тепер захід нагадував дотліваючу ватру.

— Знаєш, що мене наштовхнуло на ідею створення хрономобіля? — не здавався я. — Рівняння загальної теорії відносності. Вони, виявляється, симетричні до напрямку часу. Ці рівняння однаково добре працюють і тоді, коли вектор часу спрямований вперед, у майбутнє, і тоді, коли він веде назад, у минуле.

Але Марія, здавалося, мене не слухала.

— Олексо, що то за таблетки ми ковтаємо, вирушаючи… — вона зам’ялась на мить, а тоді сказала впевненіше: — В мандрівку?

— Від тиску.

— Від якого тиску?

— Від тиску, що його зазнає кожна молекула організму, рухаючись не з такою самою швидкістю або не в тому ж напрямку, що й течія часу.

— Кожна молекула організму… — промовила замислено. — А з молекул складаються живі клітини. А кожна клітина має пам’ять — про своїх попередників і про шляхи їхнього розвитку.

— То й що?

— А те, що образи, якими людина фантазує, мислить, — то фрагменти баченого і пережитого її пращурами, то досвід поколінь, записаний в клітинах мозку.

— Можливо…

— …Інакше чим пояснити те, що фольклорні образи драконів у різних народів так схожі на істот, котрі давно зникли з лиця землі? А люди ж, які малювали тих драконів, користувалися власною фантазією…

Я, здається, починав здогадуватись, до чого вела Марія, і не помилився.

— …То чи не розтормосила ота твоя таблетка нашу спадкову пам’ять. Чи не є все те, що ми зараз бачимо і переживаємо, мандрівкою в запасники біологічної пам’яті?

— Виходить, і той вечір у печері над морем був лише монтажем елементів пам’яті — сучасної і спадкової? — запитав я, тамуючи прикру посмішку.

— А надто той вечір, — мовила Марія. — Тоді все було таким яскравим і чуттєво глибоким, ніби відбувалося у сні.