Читать «Тільки мить» онлайн - страница 2
Віктор Васильович Савченко
Пасажир у коричневій куртці підвівся, звільняючи місце під вікном, сказав:
— Сідайте, тут зручніше.
Перегорнувши першу сторінку зшитка — то була верстка невеликої книжки, — літній чоловік досить швидко пробіг очима зміст.
— Час, енергія та паралельність існування різних історичних епох, — прочитав він з ледь вловимою іронією в голосі. — Нісенітниця, — сказав твердо.
— З позиції здорового глузду, — озвався пасажир. У словах “здоровий глузд” вчувалася така ж іронія, як у його сусіди перед тим.
Літній чоловік із цікавістю глянув на співбесідника, однак промовчав. Погортавши сторінки, він знайшов якийсь розділ і заглибився в читання. Читав швидко. Сухі нервові пальці раз по раз шелестіли сторінками. На довгастому, з тонкими рисами обличчі весь час вигравала ледь вловима посмішка. Коли б не гіллясті темні судини, що понабрякали під шкірою на скронях, здавалося б, що чоловік розважається збірником анекдотів чи жартів. Нарешті закрив верстку і сидів мовчки, щось обмірковуючи.
— Але ж і конгломерат! — обізвався по хвилі. — Тут тобі й філософія, і фізика, й математика, й радіаційна хімія.
— І що ж, ви помітили в тому конгломераті протиріччя? — поцікавився пасажир у коричневій куртці.
— Тим-то й ба — так хвацько все припасовано, що й леза у шпарину не просунеш. Писав талановитий ілюзіоніст від науки. Я, коли читав, вірив.
— Що ж вам заважає вірити й далі?
— Мабуть, те саме, що й моїм опонентам: вірити в ідею геологічного календаря — традиційний спосіб мислення або, як ви щойно зауважили,
— Атож, — погодився пасажир. — Слід лише усвідомити, що вектор часу можна обернено поляризувати в системі від сучасного до минулого. — Він підвівся і, скинувши куртку, почепив її в кутку біля дверей. Крізь батистову сорочку проглядався міцний торс.
— Отже, коли повірити Заміховському, — літній чоловік нарешті перестав барабанити пальцями і поклав долоню на зшиток, — то ми, Славко, скоро їздитимемо по зразки порід не на свердловини Донбасу, а в саму карбонову систему, — чоловік тихо засміявся.
— Хоч в архей, — відповів вусань, — аби польові платили. — Він сидів, стомлено розвалившись і випроставши худі довгі ноги.
Пасажир завважив, що в його літнього сусіди густе, зачесане на проділ русяве волосся, широкий, без жодної зморшки, лоб, засмагле обличчя.
У дверях з’явилася провідниця з тацею… Чай був міцний і гарячий. Дівчина відпивала маленькими ковтками, її повні губи м’яко торкалися країв склянки.
Літній чоловік тим часом знову розгорнув книжку, зауважив:
— Щось не второпаю, який саме спідометр пропонує автор до своєї машини часу. — В голосі не було більше іронії.
— Уран-свинцевий годинник, — відповів пасажир, обережно відпиваючи зі склянки.
— Дивно, досі цим годинником відміряли час у системі від минулого до сучасного, — нерішуче нагадав літній чоловік.