Читать «Дьондюранг» онлайн - страница 9

— Біокібер.

— Ура! — закричав хлопчик і побіг коридором. — У нас нова біокібер-хімічка!

— То Агарікус, — мовив Кріспа так, ніби це щось пояснювало.

— Хто він?

— Ваш учень. І страшенний розбишака… Моя лабораторія поруч. Якщо буде потрібна порада, допомога, я завжди до ваших послуг… Ви загалом маєте уявлення про дітей?

— Я відчуваю, що дуже люблю їх, — сказала вона. — Але ж не маю ще досвіду. Гадаю, той рівень, що в мені закладено, буде достатнім…

— Так, усе буде гаразд… — удавано спокійно запевнив Кріспа. — Та будьте уважні… Ви, певно, й не думаєте, що вам доведеться займатися чимось, окрім викладання курсу хімії. Але життя з людьми таке багате на несподіванки. Надто коли маєш справу з дітьми. Діти — це узагальнення людської природи, людської сутності. Будьте обережні. Сподіваюсь, вам відомі бодай класичні прийоми поводження з учнями?

Пролунав дзвоник. Діти розбіглися по лабораторіях. Коридор спорожнів.

— Бажаю успіху, — мовив Кріспа.

Фоліана заплющила очі й переступила поріг прочинених дверей, за якими, немов високовольтний трансформатор, гули дитячі голоси. На підлозі під ногами щось квакнуло. Фоліана побачила електронну жабку, що втупилась у неї. Цих жабок випускав для дітей один із конвейєрів того ж комбінату біокібернетики, де створили і її, Фоліану. Взяла жабку до рук. Діти принишкли.

 — Вона справді кібер, — вигукнув якийсь хлопчина, і Фоліана, не підводячи очей, впізнала Агарікуса. — Не боїться жабок.

— Добрий день, діти, — усміхнено привіталася, відчуваючи зрадницьке тремтіння в голосі.

Пустила жабку на підлогу, і вона, квакнувши, пострибала під стіл.

— Я ваш новий викладач хімії. Мене звуть Фоліаною.

— А мене Агарікусом, — підвівся хлопчик, і всі розсміялися.

— Так, я тебе вже знаю. Мені казав про тебе вчитель Кріспа.

— Кріспа — зануда, — сказав Агарікус, і діти знову голосно зареготали.

— Хіба можна так говорити про свого вчителя? — суворо запитала Фоліана.

— А хіба можна бути занудою? — не вгавав Агарікус.

Учні захоплено чекали, чим закінчиться двобій з новим біокібером.

— Тобі не соромно?

— В мені таке поняття не запрограмовано, — розсміявся Агарікус.

— Я хотіла б зустрітися з твоїми батьками.

— Ви мого батька знаєте. — Агарікус лукаво мружився, дивлячись на вчительку. — Він вас, біокіберів, доводить до пуття на останньому конвейєрі.

У Фоліани пересохли губи.

— Мені дуже неприємно чути твої слова, — вимовила вона, відчуваючи, що зараз треба бути до кінця щирою. Потім по довгій паузі додала: — Ніколи б не подумала, що в майстра Імбрикатуса може бути такий невихований син…

Ще якусь мить помовчала, а потім рішуче мовила:

— Я прийшла до вас, діти, щоб навчити бачити світ і навчити розуміти його.

Фоліані сподобались власні слова, які раптом ніби зринули з глибини, і те, як вона перейшла до теми уроку.

— Я буду викладати у вас хімію, науку, яка за останні століття досягла фантастичних успіхів. Знаючи хімію, ви зрозумієте ті приховані процеси, що відбуваються у природі і в нас з вами…

— А в неї одне вухо більше за друге, — голосно сказав Агарікус, і діти вкотре вже розсміялися. — Мій батько, видно, поспішав.