Читать «Якими нас прагнете?» онлайн - страница 8

Все ж те, що автор каже про сучасну європейську жінку, можна сказати про нову жінку-України:

«Українська жінка не виявляє жодної тенденції повернутися до старого типу — до жінки, слухняної мужчині рабині. Вона хоче дати мужчинам поконаної України нове серце, новий імпульс до нових зусиль і до — перемоги».

Такий тип жінки вже народився в Україні і непереможно, силоміць починає вдиратися до її літератури. Бурхливо вдерлася до неї блискуча Аґлая з «Вальдшнепів» Хвильового, дівчина, яка покликана до кипучої діяльности, «не тієї, що комсомолить в пустопорожнє, а тієї, що, скажемо, Перовська» (її ж слова). Дівчина, що цікавиться цілим широким світом і, збагнувши всі його жорстокі вимоги, прагне дати нове серце, сповнене любов'ю до батьківщини, мужчині, який такого серця не має.

Інші українські «фашистки» в большевицькій літературі теж з'єднують в собі діяльність, свідомість, чин, з правдивою жіночістю (Васса з «Першої весни» Г. Епіка).

Вони вже не є ніякими рабинями, але це їм не перешкоджає бути справжніми жінками «серед тисячі безхвостих пав» («Вісті»). І тим більше з тривогою звертає увагу совєтська критика на їх масову появу в українській літературі за Збручем.

Непожадані й поборювані там, непомічені й помітувані тут, ці жінки вже починають палахкотіти і запалювати інших, на наших землях.

І цей тип, який сміливо ввійшов до літератури там, який так тягне до себе своєю романтикою й якого якраз тому звідти женуть зганьбленого й осміяного, позасовєтські автори повинні були б з тріюмфом ввести в наше письменство. Повинні були б його звеличити і вирізьбити якнайяскравіше. Вони того не роблять. З простої причини: бо самі не знають, які жінки їм потрібні, якими вони хочуть їх бачити.

Поодинокі таланти показали нам, якою не сміє бути українська жінка. Але цього мало. Треба, щоб вони знали, якою вона повинна бути, якою вони її прагнуть. Бо жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина.

В хаосі жіночих образів нашої літератури, в плутанині перехресних бажань, між прокльонами рабинь і амазонок, і захопленням тими й другими, українська жінка все ж таки зуміла створити собі ідеал, найбільш відповідний добі, і простує до нього невпинно. Вона вже не хоче бути ні рабинею, ні «вампом», ні амазонкою. Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин в боротьбі за життя, а головне — за націю.

«Лірична пристрасть жінки буває так само героїчна, як формуюча воля мужчини. Завданням жінки є віднайти її. Мужчина мусить їй в тім допомогти».

А передусім мужчина, що формує духове обличчя суспільности — мужчина-письменник.

-- КІНЕЦЬ —

Текст звірено з виданням: Олена Теліга. Збірник. Ред. Олег Жданович. Детройт: Український золотий хрест в ЗСА, 1977. стор. 65–77.