Читать «Як течія річки (збірник)» онлайн - страница 83

Любов перетворює, любов лікує. Але іноді любов може налаштувати смертельну пастку і знищити людину, яка вирішила віддатися їй цілком. Яким же складним є це почуття, яке по суті є єдиним резоном, щоб ми зберігали собі життя, борючись, намагаючись стати кращими.

Було б безвідповідальністю спробувати визначити його, бо, як і решта людей, я спроможний лише відчувати його. Про нього написані тисячі книг, поставлено безліч театральних п’єс, створено кінофільмів, написано віршів, витесано з дерева або вирізьблено з мармуру скульптур, але митець спроможний лише передати уявлення про це почуття – але не само почуття.

Проте я переконався, що це почуття присутнє в дрібних речах і виявляє себе в найнезначущіших деталях нашої поведінки, бо необхідно завжди зберігати любов у свідомості, коли ми діємо й коли припиняємо діяти.

Взяти телефонну слухавку й сказати ніжне слово, яке ми досі не здогадалися сказати. Відчинити двері й дати ввійти тому, хто потребує нашої допомоги. Погодитися на посаду. Покинути посаду. Ухвалити рішення, яке ми хотіли відкласти на потім. Попросити пробачення за помилку, якої ми припустилися і яка не дає нам спокою. Довідатися, куди нам іти. Відкрити рахунок у квіткарки, яка важливіша, ніж ювелір. Збільшити гучність музики, коли кохана далеко, зробити її тихшою, коли вона близько. Навчитися говорити «так» і «ні», бо любов пов’язана з різними енергіями людини. Знайти різновид спорту, яким можна займатися вдвох. Не дотримуватися жодної поради, навіть тих, що пропонуються в цьому абзаці – бо любов вимагає творчої фантазії.

А коли все це є неможливим, коли вам судилася самотність, тоді пригадайте історію, яку одного разу надіслав мені читач.

Троянда вдень і вночі мріяла про товариство бджіл, але жодна не захотіла опуститися на її пелюстки.

А проте квітка мріяла й далі. Протягом тривалих ночей вона бачила небо, в якому літало багато бджіл, які опускалися, щоб ніжно поцілувати її. У такий спосіб вона втішалася до наступного дня, коли розкривалася під світлом сонця.

Однієї ночі, знаючи про самотність троянди, місяць запитав:

– Ти не стомилася від чекання?

– Можливо. Але я волію боротися.

– Чому?

– Бо коли я не розкрию пелюстки, я зів’яну.

У ті хвилини, коли самотність, схоже, знищує красу, єдиний спосіб спротиву – це залишатися відкритим.

Вірте в неможливе

Вільям Блейк написав в одному зі своїх текстів: «Усе, що сьогодні є дійсністю, раніше було неможливою мрією». Так, сьогодні ми маємо літаки, космічні польоти, комп’ютер, на якому я тепер пишу цей есей тощо. У знаменитій повісті «Аліса в Задзеркаллі» наведено діалог між головним персонажем і королевою, яка розповіла щось надзвичайне.

– Не можу повірити, – сказала Аліса.

– Не можеш? – повторила королева із сумом. – Спробуй знову: глибоко дихай, заплющ очі й повір.

Аліса засміялася.

– Не примушуй мене спробувати. Лише дурні вірять у те, що неможливе може відбутися.