Читать «Що ховається у сутінках. Антология» онлайн - страница 2

На щастя, у мене був Дейв Сильва, який допомагав уникати деяких помилок; він відповідав на запитання в будь-який час дня і ночі; він був другом і наставником.

Він підтримував мене. Вірив у мене.

Однак… Напевно, на кожен успіх є своя поразка. А то й дві або три. Але я таки рідко опускав руки або сумнівався. То були найкращі дні мого молодого життя, і я відчував, що в цьому є… щось. Можливо, щось особливе.

Мені потрібно було лише працювати далі. І далі вірити.

Перший випуск вийшов, як і було заплановано, у грудні, і, пам’ятаю, до того часу ми вже мали майже повністю готовий другий випуск, а Р. К. Метисон зголосився взяти участь у третьому.

Питання «продовжувати чи ні» ніколи не виникало.

Як не виникало й питання, що на нас чекає — успіх чи провал.

З самого початку журнал просто собі був.

Чому б ні, чи не так?

Коли я зрозумів, що наближається двадцятип’ятиріччя з моменту публікації першого випуску, мені захотілося зробити… щось.

Чимось особистим відзначити ювілей і віддати належне тій довгій подорожі, яку ми здійснили разом.

Стільки всього сталося за ці двадцять п’ять років: журнал породив книгу в палітурці… і дешеві видання в м’якій обкладинці… і комікси… і футболки… і електронні книги… і ще безліч кльових речей, які з’являться в майбутньому.

І стільки всього сталося в реальному житті: шлюб, двійко дивовижних дітлахів, утрата моєї найстаршої сестри, рак, за рік знову рак, утрата батьків.

Інакше кажучи, життя йшло.

І певною мірою «Танок на цвинтарі» був свідком усього цього.

Був частиною цього всього.

Книга, яку ви тримаєте в руках, дуже особиста для мене.

У певному сенсі, це моя маленька святкова вечірка, що відбулася через двадцять п’ять років.

Книга ця зроблена невеликою навмисно. Я хотів включити до неї лише тих письменників, які, на мою думку, не менше, ніж я, відповідальні за те, що «Танок на цвинтарі» існує й до сьогодні.

Не зупинятимуся окремо на кожному з авторів. Вони знають, чому опинилися тут.

Кілька письменників не потрапили сюди через свої робочі графіки — ідея скласти цю збірку виникла в мене лише два тижні тому; чому б і ні, чи не так? — хоча кожен із них казав, що хоче, щоб його твір увійшов до збірки.

І ще декого, на жаль, уже немає. Мені б дуже хотілося, щоб Дейв Сильва був іще живий, щоб з’явився на цих сторінках. Те саме можна сказати про Чарлі Ґранта, Рика Хаунтала і Білла Реллінґа. Тоді, коли все починалося, вони вірили в мене, і їхня віра означала так багато…

Зараз грудень 2013-го. Я безмежно вдячний усім і кожному, хто коли-небудь поділився своїм талантом із журналом; дивовижному постійному складу і безлічі півставочників. У мене немає іншого способу віддячити вам, окрім як далі робити те, чим я займався останні двадцять п’ять років. Сподіваюся, цього достатньо.