Читать «Через кладку» онлайн - страница 119
Кобилянська Ольга
Доктор Роттер, той спокійний, мудрий німець, обожає її без слова. Все слідить поглядом за нею. Здається, він щось догадується. Але, що він джентльмен, не питає ні про що. Я так само мовчу. Та чи надовго стане між нами того тяжкого мовчання? Один звук більше, один погляд гарячіший, — і воно розіб'ється... Мужик має струни, а любов його мужицька — стережися, Обринська!