Читать «Червоний Дракон» онлайн - страница 3

Як і Віллу Ґрему, під поглядом доктора Лектера мені ставало й досі стає ніяково, його увага прозирає, гуде поміж твоїми думками, мов рентгенівський апарат. Бесіда Ґрема з доктором Лектером точилася недовго, у реальності стільки ж триває поєдинок на мечах, і я ледве за ними встигав, квапливі нотатки виповзали на поля сторінок і виливалися на будь-яку поверхню, що опинилася під рукою. Коли все скінчилося, я почувався виснаженим – у голові лунали шум і лемент, притаманні божевільні, а на ґанку моєї хатинки в Річі співали тринадцятеро псів, що повсідалися з заплющеними очима й розвернули морди до повного місяця. Більшість тягли єдиний голосний звук, щось середнє між «о» та «у», а решта просто мугикали слідом.

Мені довелося ще сотню разів повертатися до тої бесіди Ґрема з доктором Лектером, аби зрозуміти її й позбутися статичних перешкод, тюремного гомону та голосіння приречених, через які було важко розібрати деякі слова.

Я так само не знав, хто скоїв ті вбивства, але тоді вперше зрозумів, що дізна`юся, що ми врешті-решт на нього вийдемо. Ще я зрозумів, що іншим героям роману це знання дістанеться за страшну, можливо, трагічну ціну. Так і вийшло.

Кілька років по тому я почав роботу над «Мовчанням ягнят» і тоді ще не знав, що доктор Лектер повернеться. Мені завжди подобався персонаж Далії Іяд у «Чорній неділі», і я хотів написати роман, де головною героїнею є сильна жінка. Тож я розпочав із Кларіс Старлінг, і не минуло й двох сторінок нової книжки, як я дізнався, що вона матиме відвідати доктора. Я надзвичайно захоплювався Кларіс Старлінг і, певно, відчув легенький укол ревнощів, коли доктор Лектер зміг зазирнути їй у душу з такою легкістю, яка недоступна мені самому.

На той час, коли я взявся записувати події в «Ганнібалі», на мій превеликий подив, доктор уже почав жити власним життям. Судячи з усього, якимось дивом вас він захопив так само, як і мене.

Я жахався роботи над «Ганнібалом», жахався морального зношення, боявся шляхів, які оберуть для себе герої, боявся за Старлінг. Зрештою, я їх відпустив, як треба відпускати всіх своїх персонажів, я дозволив доктору Лектеру й Кларіс Старлінг заправляти долею згідно зі своїми характерами. Тут не обійшлося без ввічливості.

Як сказав один султан: «Я не тримаю соколів – вони зі мною живуть».

Коли взимку 1979 року я зайшов до Балтиморської лікарні для психічно хворих злочинців і за мною ляснули великі металеві двері, я ще не знав, що чекає на мене в кінці того коридору. Нечасто ми розпізнаємо цей звук – коли за нашими спинами ляскає засувка долі.

Т. Г., Маямі, січень 2000 р.

1

Вілл Ґрем посадовив Кроуфорда за стіл для пікніків, що стояв між будинком і океаном, та подав йому склянку чаю з льодом.

Джек Кроуфорд поглянув на старий затишний будинок, на дерев’яні стіни зі сріблястими соляними патьоками, що виблискували в яскравому світлі.