Читать «Френка» онлайн - страница 4

Потім Френка, так само, як залізла, вибралася назад.

Надворі вона раптом розгубилася, пробігла кілька ступнів в один бік, тоді стала, завернула в другий, знову спинилася, а далі гайнула навпростець до сусіднього хутора. Спираючись об стіну, вона по бур’яні пройшла попід стайнею повз купу гною, подекуди грузнучи в ньому. Френка вже не скрадалася, забувши про обережність, вона потупала просто до вікна в спальні й затарабанила в шибку.

— Хто там? — почувся зсередини сонний голос.

— У Єнса горить, — мовила вона й побігла собі.

Потім, сидячи навпочіпки й підперши голову руками, Френка з горба Рисбю дивилася на пожежу. Червоне полум’я зненацька пробивалося то там, то там на дах, лизало повітря, наче язиком, зникало, знов об’являлося, ставало чимраз вище й ширше. Великі віхті сіна, бризкаючи іскрами, шугали вгору, тріщали й спадали додолу вогненним дощем. А Френка все сиділа й дивилась, і жадна риска не ворухнулась на її кам’яному обличчі. Тільки як побачила, що до сусідів повели старого, розбитого подагрою діда, ледь кивнула головою.

Вона сиділа й дивилася, уткнувшись ліктями в коліна й підперши голову руками, холодна, глевка й безживна, наче ідол, виліплений з вогкої глини, сиділа й дивилася, аж поки майже все догоріло. Потім, знову зв’язавши докупи панчохи й черевики, відміряла назад дві милі до міста.

Вдосвіта, коли пожилець ішов на роботу, вона лежала горілиць і спокійно хропла, велика, незграбна й тупа, як сама доля…

Слідство з приводу пожежі показало, що ніяких підстав до арешту господаря хутора Єнса Мадвіга немає. Усе свідчило, що садибу підпалив явно не він. Але як та пожежа сталася, годі було пояснити; окружний староста навіть був ладен припустити, що сіно саме загорілося.

Борнгольмські селяни зразу показали, як вони ставляться до тієї події. Вони одностайно з’явилися на згарище з челяддю й кіньми й заходилися розчищати його; людей та вцілілу худобу розділили між собою і щоденно возили з міста камінь і дерево на нові будівлі. Нерухоме майно і реманент було забезпечене на тридцять п’ять тисяч крон.

Тим часом люди всяке говорили. Чутка, як невгамовний птах, літала по всіх усюдах, опускалася, знову здіймалась, аж поки нарешті вибрала собі одне місце і всілася на ньому.

Усім було відомо, що Єнс Мадвіг та його сестра Френка, вдова Карла Кофода, віддавна вже в сварці.

Заїлися вони через батька. Вернувшись додому з «рекрутчини» (він служив на острові Фюн), Єнс перейняв по батькові хутір. Десь тоді ж таки його сестра повдовіла і купила собі будиночок у місті. Між ними відразу ж зайшла суперечка, в кого жити батькові. Старий-бо платив за себе, і Єнс Мадвіг вважав, що цілком заслуговує такої запомоги в господарстві.