Читать «Форміка» онлайн - страница 12

Я уявляю Форміку, яка мовчки чекає вночі. А поряд, за тонкою стіною, — нас, збуджених, хмільних, нестямних у своїх дріб'язкових порахунках і претензіях одне до одного. Ми не повинні були допустити до цього, ми самі винні в усьому, що сталося.

Віко, бідолашна моя дівчинко, Віко!..

— КІНЕЦЬ –

Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки «Чарівний жираф»:

http://web.archive.org/web/20020529184559/tech77.hypermart.net/

У *.txt форматував Віталій Стопчанський

Файл взято з е-бібліотеки «Чтиво»