Читать «Філософія як історія філософії: Підручник» онлайн

Загальновідомою є думка Гегеля, повторена ще кількома мислителями, що філософія є історією філософії. Головний сенс цієї думки полягає у принципово історичному характері філософського знання. Але, що, власне означає саме слово «історія», «історичність» і т. п.? Здавалося б, що коли ми говоримо про історію, то йдеться про час, як «тривалість» взагалі. Проте, це лише здається. Адже, коли ми говоримо про часові характеристики реальності, як про «тривалість», як таку, що «триває» завжди (вічно), то їй немає меж (ані початку, ані кінця). Навіть, коли йдеться про час існування часово конечних реалій, скажімо час існування Сонячної системи, чи якоїсь її конкретної планети (скажімо — Землі), не кажучи вже про час існування земного рослинного чи тваринного світу, то тут, мабуть, більш коректно, було б вживати термін еволюція, а не історія, хоча у нестрогому слововживанні (т.зв. «просторіччі») можна часом почути розмови про «історію Землі», «історію природи» і т. ін. Але ж «просторіччя», як відомо, не є мовою науки, культури взагалі.

Термін «історія» вживається для фіксації часових характеристик людського суспільного життя («несуспільного людського життя просто не буває»). Отже, термін «історія» означає не усякий плин часу від минулого до теперішнього, але плин людського життя — людства взагалі — впродовж якого реалізується програма діяльності активності людства, у ході якої здійснюється практичне перетворення природної і соціальної реальності людини — олюднення (гуманізація) наявного стану речей (життєвої ситуації людини).

Якщо з такої позиції поглянути на хід філософського процесу на Будь-якому етапі його часового плину (античність, середньовіччя, новий час. сучасність) можна легко помітити зростання людського чинника у філософському знанні.

Так, за античної доби у поглядах ранніх її представників (Анаксимандра, Фалеса, Анаксимена та ін. — аж до Геракліта) чітко простежується процес мінімізації «хаотичного чинника» — від невизначеності характеру світового процесу у концепті т. зв. «апейрону» Анаксимандра і до сучасних, часом аж занадто формалізованих і раціоналізованих філософських схем позитивізму й пост позитивізму.

За останні сто — двісті років творчих пошуків представників світової філософської думки невпинно народжується гуманістично-екзистенційний потенціал людської думки. Вже стосовно І. Канта історики філософії іменують зрілий період його творчості як «антропологічний поворот» класичної філософії. Відповідним чином і рішучий розрив Л. Фейєрбаха з класичним «новочасним» матеріалізмом (насамперед, з огляду на претензії останнього виставляти природну реальність неодмінно первинною до духовної (ідеальної) і при тому вважати так витлумачений матеріалізм єдино істинним філософським вченням) вважали «матеріалізмом антропологічним».