Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 55

Подільська земля в 1240–1241 роках не зазнала навали військ хана Батия. Цю аксіому пам’ятаймо, бо вона вказує, в яких напрямках рятувалось населення України–Русі від військ татарських ханів. Люди мали можливість відходу як на північ, так на захід і південь. І ця можливість відходу, з охопленої навалою чужинських військ землі, врятувала переважну більшість населення Русі.

Послухаємо історика:

«Думка про спустошення Поділля під час першого походу Батия на захід основана на простому нерозумінню і малому знайомстві з місцевими назвами на Волині… Татари могли у своєму першому стрімкому наступі пройти, хоча й з перешкодами, Київську, Волинську, Галицьку землі, могли нашвидкуруч пограбувати землі, зруйнувати укріплення багатьох міст; але вони все ж таки відчували, що становище їхнє нетривке, що їм неможливо раптово закріпитись в захопленому тимчасово краї…» [21, с. 144–146].

Як бачимо, військо хана Батия у 1241 році не завойовувало Україну–Русь, а проходило через її землі звичайним воєнним походом на держави Центральної Європи.

Звернімо увагу: Київ був остаточно взятий 6 грудня 1241 року, а вже 9 квітня 1241 року те саме військо Батия розгромило польсько–німецьких князів під Лігницею. Друга ж половина війська татар 11 квітня 1241 року розгромила угро–хорватів короля Бели IV на річці Шайо.

Маємо надзвичайно цікаві факти, які про багато що свідчать. Хоча українська історіографія з цих фактів ніколи не робила аналітичних висновків. Бо коли підрахуємо час руху армії хана Батия від Києва до Лігниці та Шайо, то виявиться, що та армія мала постійно рухатись на захід зі швидкістю 20 кілометрів на добу. Це притому, що спочатку тривала зима зі своїми хуртовинами та снігами, а потім — весна з потужним розливом рік, та ще й серед густих, непрохідних лісів і скелястих Карпат.

Для порівняння нагадаю, що князь Ігор у «Слові о полку Ігоревім», за Іпатіївським літописом, рухався зі своїм військом степом та ще й з 23 квітня по 9 травня зі швидкістю менше 28 кілометрів на добу.

Отож, робімо висновки, скільки «доважків брехні» понакидали до нашої української історії московські владоможці.

Землі Великого Галицько–Волинського князівства не були завойовані Батиєм, а лише приголомшені та почасти поруйновані. Вони не ввійшли до складу Золотої Орди, як, скажімо, «Залешанська земля». Велике Галицько–Волинське князівство на довгі роки (до 1362) стало своєрідною «буферною зоною» між володіннями Золотої Орди та державами Центральної Європи. І таке становище Русі влаштовувало хана Батия. Бо станом на 1246 рік у Києві та у всіх містах Русі баскаків не було. Згадаймо доповідну записку Плано Карпіні.