Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 42

Оскільки Мізинська археологічна культура залишила у спадок українському народові «меандровий (суто національний) орнамент», не дивно, що саме цей меандровий, суто український, національний орнамент був домінуючим і в Трипільській культурі праукраїнських племен.

Не забуваймо, Мізинська культура існувала на теренах сучасної України ще в часи льодовикового періоду пізнього палеоліту, в XV тисячолітті до н. е. В той час, коли Трипільська культура на землях України, згідно з дослідженнями професора Івана Івановича Зайця, з’явилася тільки у VII тисячолітті до н. е., після сходу льодовика з північних теренів сучасної України. Трипільська культура належала до землеробських. Достовірний спадок Мізинської культури згодом визначать українські фахівці, коли на руїнах московських вигадок постануть справжні українські археологічна та історична науки.

Кам’яна Могила. Як установили історики та археологи, «хронологія наскельних зображень Кам’яної Могили охоплює величезний період (від XXII–XVI тисячоліть до н. е. до X–XII століть н. е.» [27, с. 45].

Що ж дала нам давня культура українських степових племен?

На це запитання дуже елегантно і коректно відповів все той же Сергій Васильович Піддубний.

«Серед розписаних червоною фарбою кісток (Мізинської культури. — В. Б.) було чимало таких, призначення яких важко з’ясувати. Одне із зображень дається тлумаченню лише тепер, після відкриття карт рік на Кам’яній Могилі та біля Вільхового…

Дослідник Кам’яної Могили Анатолій Кифішин правильно визначив, що панно 7 цієї своєрідної бібліотеки відтворює карту рік. Щоправда, не можна погодитися, що на ній показано лише ріки Правобережної України. Не міг давній географ висікти на Кам’яній могилі карту рік Оратти, не показавши річки Молочної, на березі якої знаходиться могила. Тут зафіксовані всі відомі давньому картографові святі ріки стародавньої України, хоча, й справді, правобережні він краще знав…» [80, с. 91–93].

Одночасно в Кам’яній Могилі знайшли так звані «стародавні письмена», які дослідники датували VI–I тисячоліттями до н. е., що «засвідчує безперервність їхнього існування і розвиток серед давнього населення Південної України. Вони нанесені на стінах Кам’яної Могили, в багатьох її гротах та печерах» [27, с. 53].

Тобто, культури Кам’яної Могили і Мізинська, за свідченням С. В. Піддубного, пов’язані між собою і доповнювали одна одну. Вони існували тисячами років, що свідчить про неперервність проживання одних і тих самих племен на прилеглих землях, спадковість вірувань та світогляду людей.

Прошу звернути увагу на наявність двох носіїв української стародавньої культури: Мізинський та Кам’яномогильний, інакше — північний і південний, ще інакше — землеробський та скотарський. І це було нормальним явищем для української землі ще X тисяч років до н. е. Тільки разом південно–українські та північно–українські племена становили силу, що могла протистояти ворогові. Саме про те свідчить спільна перемога скіфських племен над перським королем Дарієм у 512 році до н. е.