Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 21

2. Царські скіфи (VI ст. до н. е.).

Саме у ті часи античні греки Причорномор’я йменували державу — Скіфія.

Згідно з археологічними розкопками стародавньої Ольвії, її минуле зафіксувало існування двох епох: догетський період [VII ст. до н. е. — І ст. до н. е.) та післягетська епоха (І ст. н. е. — IV ст. н. е.)

«В середине І в. до н. э. Ольвия была разгромлена гетами, о чем свидетельствуют следы многочисленных пожаров, фиксируемые раскопками в различных частях грода» [77, с. 38].

Отже, племена гетів у середині І століття до н. е. знову брали владу до своїх рук. Але держава у ті часи носила ім’я — Сарматія і почала так іменуватися з III ст. до н. е.

Тому маємо таку картину правлячих племен Скіфської держави:

3. Сармати (III ст. до н. е.).

4. Гети (І ст. до н. е.).

Гети могли зруйнувати Ольвію тільки в часи, коли їхній цар посідав царський престол держави.

5. Скіфи (І ст. н. е.).

Саме скіфи в союзі з сарматами у І ст. н. е. перебрали царський престол держави до своїх рук. Як те відбувалося кожного разу — невідомо. Могло бути і воєнне захоплення влади, і цілком мирна передача трону. Хоча перше — вірогідніше.

У деяких істориків часів Римської імперії поруч із Сарматією вживається стара назва держави — Скіфія, тому що племена скіфів із сарматами перебували у постійному союзі. Разом вони й прогнали гетів із престолу.

«После гетского разгрома население вернулось в город (Ольвию. — В. Б.) по просьбе скифов, заинтересованных в возрождении Ольвии как торгово–посреднического центра… судя по сообщению Диона Христома, в городе поселилось большое количество негреческого населения, которое оказало значительное влияние на культуру Ольвии; облик города сильно изменился» [77, с. 38].

Слухаємо далі:

«Создание производственного района говорит о восстановлении экономического положения Ольвии в I в. н. э.» [77, с. 39].

Звичайно, ні готи у II ст., ні гуни у IV столітті нової ери на теренах Скіфії (Сарматії) не з’являлися. Римська імперія усі східні народи, разом з північними, називала — варварами.

І для Сарматії (Скіфії) винятків не робила. Автор уже зазначав, що тюркські племена гунів, для того щоби тричі пройти територію Сарматії, мусили мати хоча би 20 мільйонів населення. Появу такого скупчення населення в середині IV століття нової ери від річки Уралу до Дону історія не зафіксувала.

Навпаки, в IV столітті нової ери на тій території починали гуртуватися племена майбутнього Хазарського каганату. Тож гунам там місця в IV столітті не було.

Не зафіксували історична та археологічна науки також передислокації у І–II століттях нашої ери із Прибалтики до Причорномор’я так званих німецьких племен готів.

Отож, красномовні описи німецько–російських істориків про походи гунів та готів є звичайними «доважками брехні» до історичної науки. Не будемо черговий раз пояснювати навіщо подібне фальшування чинилося в науці.

Та в європейських аналах зафіксовані війни, що точилися між «варварськими племенами» у Причорномор’ї та на дальніх кордонах Римської імперії.