Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 192
Володимир Б. Білінський
Жодного сумніву щодо належності Кам’янця (на Лісній) до української землі у 1421 році (Велике Галицько–Волинське князівство до 1349 року) бути не може, що не бажали визнавати пізніше, як поляки, так і росіяни, а сьогодні — ще й брати білоруси. Якщо ж заміряти відстань від Львова до сучасного Белза, а далі — Холм (столиця князя Данила Галицького) — Берестя (сучасний Брест) — Кам’янець (на річці Лісна),то й матимемо відомий 371 кілометр. Що цікаво, шлях королівського посла від Львова до Берестя (Бреста) постійно тримався напрямку річки Західний Буг, а з Берестя до Кам’янця — його притоки Лісна. Саме так пролягали дороги (шляхи сполучення) у давні часи.
Так було визначено місце розташування ставки Великого Русько–Литовського князя Вітовта у липні місяці 1421 року — Камянець на річці Лісна.
Щодо визначення особи «татарського князя», що сидів за особистим столом Вітовта, то, скоріше, ним був останній Великий хан Золотої Орди — Улу–Мухаммед, який 1421 року посів золотоординський царський престол за допомогою Вітовта. Саме присутність у Вітовта «многих других князей… и рыцарей (бывших в большом количестве)» свідчить про готовність до воєнного походу на Золоту Орду.
А за особистим столом Вітовта, крім рівного йому та державних послів і дружини Великого князя, ніхто не мав права сидіти під час офіційних банкетів. Це принижувало честь Великого князя — володаря держави.
У XV столітті (й пізніше) за правилами етикету пильно стежили. Звернімо увагу: навіть брати та сини Великого князя не сиділи за його столом під час банкету, хоча були присутні в залі. Пам’ятаймо: справжня історія не базується на винятках із правил.
Послухаємо Гілльбера де–Ланноа далі: «(продовження пункту 84. —
Свідчення королівського посла є неоціненні, настільки вони правдиві та достовірні. Скільки би російська так звана історична наука не волала про приналежність Новгорода і Пскова до Московського князівства, та Гілльбер де–Ланноа своїми свідченнями у 1413–1414 роках і 1421 року перекреслив те волання назавжди, показавши справжній стан речей. З часів появи Великого Литовсько–Руського князівства, а це середина XIV століття і до 1471 року — року першого походу Івана III (він же син останнього царя Золотої Орди Улу–Мухаммеда — Якуб) на Новгород, Московія абсолютно ніякого впливу на Новгород і Псков не мала. Не забуваймо, що за часів тверського князя Беклемиша, він же — Михайло Тверський, Новгород і Псков підпорядковувалися саме йому. А до 1272 року Москви взагалі не існувало.