Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 183

Він все життя мріяв про таке об’єднання, звичайно, під омофором Папи Римського. Тому не випадковими стали його відвідини 1450 року нового Папи Миколи V (1447–1455), якому де–Ланноа присягнув на вірність.

Мало знайдеться європейців, які б у ті часи тричі побували в Палестині та вклонились до Базиліки Різдва Христового; відвідали знамените селище Віфлеєм, пройшли таємничим Полем Пастухів, ступили ногами до святої Базиліки Різдва Христового через оті маленькі Ворота Покори — 120 сантиметрів заввишки, де народився Ісус Христос. Чи відвідали б не менш знаменитий Ієрусалим та вклонились до Раки Святого Гробу, де закінчилось земне життя Ісуса і відбулось Велике Воскресіння Христове. Нічого не мовимо про інші святі місця Христові у Палестині. Гілльбер де–Ланноа тричі відвідав святі для віруючої людини місця та вклонився кожному.

Навіть цих свідчень достатньо, аби побачити в ньому неординарну особистість, з широким кругозором та неабияким інтелектом. А він ще й двічі навідався до Англії, аби вклонитись мощам святого Патрикія:

вперше у 1414 році — невдало,

вдруге у 1430 році — вдало.

Та двічі був у Іспанії — поклонитися гробу Святого Ягода–Компостелли.

Як уже говорили, помер барон Гілльбер де–Ланноа в 1464 році, спокійною смертю у своєму маєтку.

Не будемо розповідати про інші напрямки діяльності лицаря. Вони вражають уяву навіть сучасної людини. Бо у ті часи, першої половини XV століття, не було сучасних доріг, автомобільного та авіаційного транспорту, ще не були складені достовірні мапи світу, не існувало навіть європейських. Хоча уже робилися спроби створити описи тогочасних країн та доріг, що їх поєднували. Згадаймо хоча б Рашід–ад–діна, його знамениту книгу «Збірник літописів», написаний в імперії Хулагу–хана, що розташовувалась на теренах сучасних Ірану, Іраку та Сірії. Та, звичайно, не перша спроба була вчинена в 1310 році. Але барон де–Ланноа про книгу, мабуть, не відав. А якщо і знав про її існування, то навряд чи тримав її у руках. Ісламський світ таку реліквію не міг довірити войовничому чужинцю.

III. Сусіди України–Русі

Закарбуймо у своїй національній пам’яті: саме на «Литовську добу» припадає початок формування сучасної української нації. Русичі–українці вже в ті часи сприймали себе як окремий народ, як окремий етнос Русько–Литовської держави. І тримались вони тієї спільноти тільки тому, що на її теренах панувала державна українська мова, сповідувалась християнська релігія предків–русичів, а національна еліта та народ володіли спадковими правами. Не існувало національного приниження. Великий князь заохочував чи карав тільки з огляду на ставлення до держави та до нього особисто. Отож доки не існувало національного приниження, доти існувала стабільна Литовсько–Руська держава. Такі істини треба пам’ятати. Вони виростають із національного кореня і спираються на міцну основу.