Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 138
Володимир Б. Білінський
«Митрополит Алексий пытался осуществить свои права и в 1358 году отправился… (у Київ. —
Митрополит Алексій увесь 1359 та початок 1360 року, за наказом князя Ольгерда, сидів у Києві під арештом. А повернувся у 1360 році до Москви без Тверського Єпіскопату. Певно, і без інших, які в листі до Патріарха називав князь Ольгерд. Але те російська історія замовчує.
Відмовитися від Єпархій та дати клятву не посягати в подальшому на них, аби бути звільненим, митрополит Алексій міг тільки особисто перед Ольгердом. Що і сталося в першій половині 1360 року в Києві.
Між іншим, як би московити не поливали брудом тодішнього Київського митрополита Романа, вони змушені були визнати:
«Князь же Всеволод Александрович… многу сотвори честь и дары даде Роману Митрополиту, и паки повеле его проводите… с честию» [102,с. 231].
Того ж таки 1360 року і Патріарший літопис, і «История Российская» В. Н. Татіщева повідомляють:
«6868 (1360)… Того же лета князь великий литовский Ольгерд Гедиминович приездил Ржевы смотреть» [101, с. 111].
Відчуваєте, як московити тенденційно та зневажливо подають історичний матеріал стосовно князя Ольгерда, якого згідно з російським літописом більше цікавила маленька провінційна Ржева, а не нові Єпархії, що відійшли до його князівства і які він так палко захищав у листі до Патріарха.
Ми б ніколи не дізналися саме про такий московський метод фальшування літописів, якби не знали змісту листа Ольгерда до Патріарха. Маймо це на увазі.
Отож 1360 рік Ольгерд присвятив відвідинам та інспекції своїх земель від Дніпра до Волги на сході.
Про те свідчить і запис у літопису за 1361 рік.
Послухаємо:
«6869 (1361)… Того же лета приходним Литва ратью на Тверские власти и многу пакость сотвориша» [101, с. 112].
У 1360 році князь Ольгерд відвідав свої східні землі зі звичайною князівською дружиною супроводу. Щось йому таки дуже не сподобалося в Тверському князівстві, якщо він чи викликав сам, чи послав до Твері, а в ті часи вона називалася «город Святого Спаса», — військову «рать».
Головне, саме на тих землях у 1361 році перебували військові сили князя Ольгерда. Тому аж ніяк військо не могло розпочинати свій похід 1362 року із Вільни, як сьогодні стверджують деякі українські історики і дослідники. Це твердження не має під собою ніяких історичних доказів, як би комусь того не бажалося.
До сьогоднішнього часу між Калинковичами (Гомельська область Білорусії) та Кобрином (Брестська область) не існує доріг, які б дозволили хоча б тридцятитисячній армії військовим походом пройти з півночі на південь, маючи на озброєнні технічні засоби XIV століття, форсуючи річку Прип’ять та її притоки і десяток малих річок, долаючи суцільні багатокілометрові болота та безмежні лісові хащі.
Похід війська князя Ольгерда 1362 року не міг відбутися і не відбувався за маршрутом: Вільна — Новогрудок — Пінськ — Корчев (Корець).
Хотілось би повідомити зацікавленим Синьоводською битвою незвичне свідчення посла королів Англії і Франції Гілльбера де–Ланноа до Великого князя Вітовта, який у 1421 році відвідав Велике Литовсько–Руське князівство. Так от: із Львова Гілльбер де–Ланноа дістався до Кам’янця на річці Лісна, де влітку 1421 року перебував Вітовт, здолавши 371 кілометр (50 німецьких миль). Далі маршрут де–Ланноа пролягав до Кам’янця–Подільського, на ті часи — Кам’янця (на Смотричі). Але прямої дороги від Кам’янця (на Лісній) у напрямку на Рівне (Корець) у ті роки не було, тому довелося послові, разом із князівським супроводом добиратися до нового Кам’янця знову через Львів, долаючи великий гак. Послухаємо Гілльбера де–Ланноа:
