Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 117

Суцільні винятки із правил!

Тому ще раз нагадуємо: з 1323 року, після смерті князя Лева II, у Львові на князівському престолі сидів молодший син князя Юрія — Дмитро. Саме князь Дмитро та його син Данило у 1340 році прогнали зі Львова польського короля Казимира, що грабував місто та Галичину. Але після смерті князя Дмитра у 1349 році, скориставшись відсутністю у Львові сина Дмитра — Данила, польський король Казимир знову зненацька напав та захопив Львів. Після того йому вдалося втримати Львів і Галичину за собою.

Прошу звернути увагу, що за свідченням першого ректора Київського університету професора М. Максимовича та десятка інших істориків: «Данило з Острога, князь Холмський (помер 1376 р.)» [65, с. 69].

Тобто «Князь Данило з Острога» посідав князівський стіл свого прадіда Данила Галицького у Холмі. Особисту спадщину батька, діда, прадіда, за правилами тих часів, успадковували молодші прямі нащадки. Тих правил у XIV столітті дотримувалися. Отож, у сина Данила Галицького — Лева був єдиний син Юрій, а в того — молодший син — Дмитро. А вже Дмитро мав сина «Данила з Острога».

Звичайно, родина Данила Галицького ніколи б не дозволила посісти предківський князівський стіл у Холмі чужому князю–зайді. Ці аксіоми слід поважати.

Отак отримали ще одне свідчення неперервності роду Данила Галицького у XIV столітті.

Скористаємося достовірною і надійною працею Лаврентія Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» 1864 року видання для визначення південного кордону Київського руського князівства після 1320 року. Ця праця Лаврентія Похилевича пройшла жорстку державну і церковну цензури, тому на сторінках книги зустріти щось антиросійське, недозволене неможливо. Що ж стверджувала російська, офіційна, історична думка станом на 1864 рік? Ось витяги із документованої праці «колезького асесора… чиновника Київської Духовної Консисторії Лаврентія Похилевича»:

«Белогородка местечко — древний Бєлгород, в 23–х верстах от Киева к западу на левом гористом берегу реки Ирпени… По разорении Киева и его окрестностей Монголо–Татарами Белгородка поступила в 1320 году под владение Литовцев вследствие победы Гедемина над Татарами при реке Ирпене» [36, с. 26].

«Богуславль местечко. Основание Богуславля относят к XI веку… В 1239 году, подобно другим городам, Богуславль разрушен монголами, а в 1320 году попал под власть Гедимина и с того времени находился под властью Литвы и Польши» [36, с. 436].

«Местечко Белая Церковь. Стоит на обширной равнине по обеим сторонам реки Роси… в 81 версте от Киева… В 1311 году князь Слуцкий… с Андреем Немировичем, на урочище Ротку поразил на голову Татар, потерявших здесь 8000 убитыми. Это была первая победа Западно–русских князей над Татарами, за которой следовала победа над ними Гедемина в 1320 году при Ирпене, близ Киева…» [36, с. 390].

Хоча російські та українські історики пізніше заперечили цю битву, мотивуючи тим, що Л. І. Похилевич переплутав 1511 з 1311 роком, та не забуваймо, що праця пройшла наукову цензуру.