Читать «Убивство Роджера Екройда» онлайн - страница 6

Гадаю, що саме цієї миті мене вперше огорнуло передчуття майбутніх подій. Іще нічого конкретного, просто невиразне передчуття. Така серйозна розмова tête-à-tête між Ральфом Пейтоном і місіс Феррас напередодні справила на мене неприємне враження.

Я все ще міркував про це, коли майже вперся носом у Роджера Екройда.

– Шеппарде! – вигукнув він. – Саме вас я і шукаю. Страшний випадок.

– То ви вже чули?

Він кивнув. Я бачив, що для нього це болісний удар. Його великі рум’яні щоки, здавалося, запали, і зазвичай веселий здоровань мав розбитий вигляд.

– Усе гірше, ніж ви думаєте, – тихо промовив він. – Слухайте, Шеппарде, мені треба з вами порозмовляти. Чи не повернетеся зараз зі мною?

– Навряд чи. Мушу навідати ще трьох хворих і повернутися до дванадцятої, на прийом пацієнтів.

– Тоді сьогодні пополудні… Ні, краще приходьте на вечерю. О сьомій тридцять. Вам зручно?

– Так, чудово. Щось не так? Це пов’язано з Ральфом?

Не знаю, чому я сказав так… хіба тому, що часто це таки був Ральф.

Екройд втупився в мене невидющим поглядом, ніби не розуміючи. Я почав припускати, що насправді десь відбувається щось погане. Ще ніколи я не бачив Екройда таким засмученим.

– Ральф? – невизначено перепитав він. – Ні, це не щодо Ральфа. Ральф зараз у Лондоні… Чорт! Он іде стара міс Ґаннетт. Не хочу говорити з нею про те страшне горе. Зустрінемося пізніше, Шеппарде. О пів на восьму.

Я кивнув, і він швидко відійшов, покинувши мене в задумі. Ральф у Лондоні? Але вчора пополудні він напевне був у Кінґз-Ебботі. Мабуть, учора ввечері чи сьогодні вранці він повернувся до міста. Утім, поведінка Екройда не виказувала цього: він говорив так, наче Ральфа тут не було багато місяців.

Я більше не міг замислюватися над цим. Міс Ґаннетт уже стояла біля мене, жадаючи щось почути. За своєю натурою міс Ґаннетт нагадувала мою сестру Керолайн, проте без уміння тієї цілити точно в яблучко, тож робила поквапливі висновки, чим додавала величності здібностям Керолайн. Не перевівши й подиху, міс Ґаннетт засипала мене запитаннями.

Хіба ж не сумно, що таке сталося з бідолашною місіс Феррас? Подейкують, вона вже багато років була хронічною наркоманкою. Яка підлість поширювати такі чутки! Та найжахливіше те, що зазвичай у таких небилицях є зерно правди. Нема диму без вогню! А ще кажуть, що містер Екройд дізнався про це і розірвав заручини, бо вони таки були. Вона, міс Ґаннетт, має докази на підтвердження цього. Звісно, я мушу все це знати – лікарі завжди знають, але нікому не розповідають, так?

Говорячи все це, вона пронизувала мене очима: воліла побачити мою реакцію на її натяки. На щастя, постійне спілкування з Керолайн навчило мене зберігати байдужий вираз обличчя та тримати напоготові декілька ухильних зауваг.

Тепер же я привітав міс Ґаннетт із тим, що вона не належить до тих злісних пліткарок. Досить елегантна контратака, чи не так? Це збило її з пантелику, і допоки вона отямилася, я пішов.

Так, у задумі, я повернувся додому, де у приймальні на мене вже чекали кілька пацієнтів. Відпустивши, як я вважав, останнього, вирішив перед обідом трохи поміркувати в садку, коли помітив, що на мене чекає ще одна пацієнтка. Вона встала та сама підійшла до мене, позаяк я завмер від здивування.