Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 43

— Хай благають бога, щоб не зустрітися з нами, бо…

Аліна заплакала. Хто вони, ці люди? Чого хочуть?

Чому вони озброєні? Отак несподівано вони ускочили в халепу.

Хасінто взяв її за руку і потис, щоб підбадьорити. Бо що він міг вдіяти під пістолетом.

— Ти що, віриш у бога, Капітане? — спитав жартома Спрут.

— Я не вірю навіть у диявола. Ти це добре знаєш. Навіть у диявола.

Розділ XXIII

ВЕЛИКА ПОМИЛКА

— Послухай, — сказав Енріке, не відпускаючи Маркоса. — Ти кажеш, що Пако пропав. Ми постараємось знайти його. Розумієш?

Маркос їм не вірив. Він чув, як ного друг кликав на допомогу. Отже Пако потрапив до рук Ірми та Енріке або їхніх спільників. Хлопчик уже не сумнівався: «археологи» вдали, як завжди, що від’їжджають, а самі вештаються по скелі Корсара і сигналять шпигунським суднам.

— Поводитимеш себе добре, якщо ми тебе відпустимо? Обіцяєш? — спитала Ірма. — Віриш нам?

Маркос не міг зрозуміти, навіщо їм його відпускати. Мабуть, вони щось задумали: приспати їхню пильність і затримати в наметі, доки не зроблять свою справу. Або щось подібне. Але в них нічого не вийде. Він постарається зірвати плани цих лиходіїв.

— Так, — збрехав хлопчик.

Чоловік відпустив його.

— Ти пробач, що я швиргонув тебе додолу. Я не знав, що це ти на мене кинувся, — сказав Енріке і звернувся до Ірми — Виклич Пітірре.

Жінка взяла до рук портативну рацію, що висіла в неї на плечі. Увімкнула її.

«Їм не вдасться поговорити з судном, — сказав до себе хлопчик. — Принаймні поки я можу перешкодити».

Енріке вгадав його намір і спробував запобігти цьому, але хлопчик щосили торохнув ногою по апарату. Передавач вилетів з Ірминих рук і брязнув об каміння: ясно, що ради йому вже не даси.

Нічого більше Маркос не встиг. Чоловік ухопив його за ноги і смикнув до себе. Хлопчик упав долілиць, а Енріке насів на нього зверху. Його руки просунулись у Маркоса попід пахвами і замкнулись на потилиці.

— Слухай мене, — сказав Енріке тихо, але рішуче, — Твій батько воював за революцію у Сьєррі, побував в окопах і ладен віддати за Кубу своє життя. Ти його син і мислиш так само, як і він.

— А ви… — почав хлопчик з ненавистю.

— Рація не діє,— перебила Ірма.

Чоловік промовчав, а Маркос зловтішно усміхнувся.

— Присвіти сюди, — попрохав Енріке.

Жінка піднесла ліхтар і ввімкнула його над самою землею. Швидким порухом чоловік висмикнув одну руку, завів її назад і витяг щось із кишені штанів. Хлопчик спробував поворухнутись.

— Спокійно, — буркнув Енріке і, притиснувши його до землі однією рукою, другою розгорнув перед ним якусь книжечку. — Читай отут, — сказав він, коли Ірма присвітила.

Маркос відчув себе несосвітенним дурнем, коли второпав, що йому показують. Документ засвідчував, що Енріке є співробітником держбезпеки. Усе стало ясно. Від самого початку вони помилялись, а зараз він вчинив велику дурницю: розтрощив передавач.

— Вибачте мені,— зніяковів він. — Я просто дурень.

Енріке відпустив його і випростався. Хлопчик сів.

— Коли ми побачили ваші сигнали, — сказав Маркос — то подумали, що…

— Сигнали? — перепитала жінка. — Ми не подавали ніяких сигналів.