Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 36

Значить, прощайте, всі надіїї Навіть шабля виявилася несправжньою. Не було скарбу, не заходили пірати на узбережжя. Усе неправда.

— Якщо тобі подобається шпага, я тобі її подарую, — сказав Аліні Хасінто і, звертаючись до дітей, додав:

— Коли хочете, то завтра я можу повести вас в одне місце, де дуже добре клює. Що скажете?

Звичайно, всі погодились. Зрештою, хоча скарбу й нема, узбережжя не втрачало своїх принад. Воно вабило своєю красою і обіцяло багато цікавого — печери, гарні місця, купання, риболовля.

Човен плив уздовж берега. Потім Хасінто скерував його в Індіанську бухту. Дітлахи купалися, стрибали з човна, як з трампліна. Пако знову показав себе вправним плавцем. Маркос збирався пірнати вже втретє, коли раптом помітив Артеміо, який подавав йому з берега знаки.

— Чого це він так рано прийшов? — уголос здивувався хлопчик. Він кинувся у воду, дістався до берега і підійшов до чоловіка.

— Добридень, Артеміо. Щось трапилось?

— Нічого особливого, — винувато усміхнувся чоловік, не наважуючись засмутити хлопчика. — Тільки те, що у моєї дружини ось-ось почнуться пологи, і вона хоче, щоб я їхав до міста і був неподалік від неї, коли вона народить хлопчика… Бо буде хлопчик або хлопчики…

— Отже, ви…

— Я не зможу залишитися сьогодні з вами, бо мушу негайно їхати. Прийшов попередити вас, щоб знали.

Маркос знаками заспокоїв друзів, а сам разом з Артеміо рушив до табору, де вони й розпрощалися.

Маркос зажурився. Єдине, що їм лишилось — це повертатись до селища. Але що скажуть друзі, коли дізнаються, що треба повертатися цього вечора?

Коли діти з’явились через якусь годину в таборі, то застали його розібраним. Маркос їм пояснив, що сталося, і дітей взяв відчай. Іти в такий момент! Це неможливо!

Але іншого виходу не було. Пепе запропонував нашвидкуруч пообідати. Потім вони помили посуд, взяли рюкзаки і рушили. Йшли зажурені. По дорозі Пако, щоб розвіятись, грався з Мочітою, кидаючи вперед червону палицю.

Зі скелі Корсара за ними спостерігали. То були Ірма та Енріке.

Хасінто ловив рибу з човна, коли археологи повернулись у табір. Ірма підійшла до джипу і причесалась перед бічним дзеркальцем.

— Енріке, — мовила вона. — Вже, мабуть, можна їхати.

Чоловік згодився. Вони зібрали речі, склали намет і повкидали все до машини.

Невдовзі джип від’їхав, здіймаючи хмари куряви. Місце, де був табір, стало безлюдним чи майже безлюдним, бо на вершині з-поза кущів вийшов якийсь вусань.

Хасінто тим часом ловив собі рибу з човна. Червоне сонце було вже на прузі.

Розділ XIX

ДІТИ СПЕРЕЧАЮТЬСЯ І…

— Та скільки тебе можна просити? — благала Аліна свого брата. — Не будь упертим.

— Ні, так робити не годиться, Аліно, — доводив Маркос, присівши на рюкзак. — По-моєму, це негарно.

Перед входом до ущелини Аліні спала на думку одна ідея: лишитися ночувати на узбережжі самим. Близнята відразу підтримали її. Лише Маркос був проти. Вони вже довго сперечалися, не доходячи згоди.