Читать «Старі-старі казки» онлайн - страница 9

Казка про Карму

Жила була собі принцеса. Звали її Кармою. Повне ім’я – Кармен, а ще повніше – Карменсіта. Ну і шо такого? Мама Карми у свій час плотно підсіла на мексиканські та бразильські серіали, от і назвала доньку таким чудернацьким, як для наших слов’янських просторів, іменем. Правду сказати, з Карми була така Кармен, як з кобили балерина. В тому сенсі, шо іспанку чи там мексиканку вона не була схожа зовсім, бо очі мала сіро-зелені, волосся кольору льону, фігуру струнку і навіть худорляву.

– Ех, йоли дрова, – бувало, казала принцеса, коли вже підросла і стала дівкою, – мені б оце пару розмірчиків на цицьки додать і три кіло на стегна, було саме то, шо доктор прописав!

Треба сказати, шо Кармен володіла однією чудовою здатністю, за яку більшість жінок, не пожаліли б кутніх зубів віддати: вона жерла, як трактор, і не поправлялась.

Але це так, замальовки до портрету, казка буде про інше.

Так от, жили собі принцеса Кармен з мамою Катєю в своєму королівстві. Королівство, як водиться, було невеличке і не дуже багате: Кармин батько помер давно, відразу після її народження, а мати справлялась зі своїми службовими обов’язками, як могла. Вона була тіткою з характером, тримала підданців в їжакових рукавицях, але економічні кризи, які раз по раз сотрясали світову економіку, докочувались і до їхнього маленького королівства. Плюс, корупція, то да сьо… Але – тримались на плаву, і то добре.

Принцеса, до речі, виховувалась в аскетичних умовах: зранку зарядка і холодне обливання, далі – заняття в школі, бальні танці, гімнастика, вокал. Ніяких тобі гульок, зайвих тряпок, брильянтів з ізумрудами – режим строжайшої економії. Канєшно, іноді Карма ображалась на матір, особливо коли бачила, що якась там купецька дочка ходить в моднявих «адідасах», а вона в минулорічних тапочках на босу ногу. Але мати сказала коротко і ясно:

– Виростеш, заробляй хоч на золотий «Мерседес», а зараз не забивай мені голову єрундой. І без «адідасів» трат вистачає.

Карма мовчки ковтала сльози образи і йшла собі далі. Бо, як юна особа королівських кровєй, вона виховувалась не тільки в строгості, а й з тим поняттям, шо принцесам треба вміти жертвувати особистим, заради общєствєнного…

Як і кожній жінці, королеві Каті хотілося, щоб поряд було надійне мужське плече, на яке можна обпертися у тяжку хвилину. І не в тяжку теж. Сваталось до неї чимало всіляких лордів, сенйорів, королів, і прочих високопосадовців, але ніхто до душі не приходився.

– Здрастє,– якось сказала матері Карма, котрій на той час виконалося вже 15 років, – про яку душу ти тут розглагольствуєш, ма? Чи не ти мене вчила, шо в королівських осіб є тільки обов’язки, а всьо інше потім?

– Циц! – ніжно рявкнула мама Катя, – разговорчики в строю. Яйця курицю не вчать!

– Любов, любов, – про себе прошепотіла Карма, – ти й на серіали того підсіла, шо любові хочеться, а її нема…Сублімація, блін.

– Поматюкайся мені, – сказала на це королева, – он свячена вербова гілка на шафі лежать. Не така ти вже велика, шоб я не могла тебе нею одходить по сраці, як годиться.