Читать «Співробітник ЧК» онлайн - страница 163

— З глузду з'їхав, чи що? — сказала Маруся. — Я не більшовичка.

— Там побачимо!

Молодий Санько захлюпав по грязюці до будинку старости.

— А це хто? — спитав бандит, показуючи на Федю, який з цікавістю розглядав прибулих.

— Це мій брат, він глухонімий.

— Німий? — недовірливо промовив бандит. — Ану йди сюди, ти! — звернувся він до Феді. — Йди, кажуть!

Федя запитально глянув на Марусю.

— Йди, Федю, йди, — сказала вона, показуючи пальцем на бандита. — Не бійся, йди…

Федя підійшов.

— Так ти, кажуть, німий? — спитав бандит.

І раптом оперіщив Федю батогом по обличчю.

Ніхто, крім Марусі, не міг оцінити Фединої витримки. Він одхилився, присів від болю, але не вимовив ні звуку.

— Що ти робиш! — закричала, побілівши Маруся, заступаючи Федю собою. — Хворого б'єш!

Федя, отямившись, щось плаксиво і ображено забурмотів.

— Що робиш! — невдоволено сказав другий бандит. — Це ж убогий!

— Нічого! — засміявся перший. — З'їсть, не зашкодить. Це для перевірки.

Потім вони посідали на лаву і почали чекати. Перший бандит, наче й не було нічого, розпитував Марусю, звідки вони, хто їх прислав, кого знають у селі.

Маруся відповідала коротко, відвертаючись і гладячи по голові Федю, що схлипував.

Під вікнами захлюпала грязюка. Двері грюкнули, і перед Марусею стали Григорій Смагін (вона зразу впізнала бандита), його брат, обрюзглий, з набряклими щоками, одягнений в кожушок, і ще четверо.

— Ану, покажіть мені вчительку! — сказав Григорій Смагін. — Ви?

Він втупився в Марусю, і очі його, порожні, нахабні очі бувалого женолюба, стали масними.

— От не чекав нічого подібного! Тю-тю-тю… — сказав він, озираючись на брата.

Той злегка кивнув.

— Здрастуйте, мадам! — по-блазенськи вклонився Григорій. — Яка приємна несподіванка! Думав побачити якусь гімназичну мегеру, і раптом маєш — чарівна квітка! Кажуть, ви більшовичка? — спитав він, трохи примруживши очі і вклонившись ще більш галантно.

— Дурниці він верзе! — гаряче сказала Маруся. — Це вигадав ваш… Ну ось цей, словом! — показала вона на бандита з шрамом. — Моє прізвище Корольова, Марія Петрівна. Ми з братом біженці з Нижнього Новгорода, брат глухонімий, ми стільки натерпілися, голодували, а він б'є брата батогом! — Вона приклала хусточку до очей.

— Він бив вашого брата! — з перебільшеним обуренням вигукнув Смагін. — Та як ти насмілився, мерзотнику! Геть звідси! Всі, всі, геть! Я сам тут займуся!.. — і вигнав бандитів з хати.

Не пішов Смагін-старший. Він звернувся до Марусі:

— Заспокойтеся, будь ласка! Це непорозуміння, хуліган буде покараний. Ах, негідники, негідники, як розпустилися! Подумати тільки: ні за що, ні про що вдарити батогом! Дуже погано! Ну, заспокойтеся, дозвольте поставити вам кілька запитань.

— Б-будь ласка…

Смагін сів за стіл, вказав їй на місце навпроти. Вік розв'язав мокрий башлик, розстебнув і поклав на лавку простору кавалерійську бурку, зняв сизий студентський кашкет і поклав його так, щоб Маруся бачила технічний значок.

— Чи давно ви в більшовицькій партії? — ввічливо спитав він.

— Ви смієтеся з мене! — сплеснула руками Маруся.