Читать «Сон кельта» онлайн - страница 84

— А чи можемо ми сподіватися на якусь допомогу від влади?

— Проти вас усі перешкоди світу, сеньйоре Кейсмент. Власті Іквітоса також залежать від сеньйора Арани. Ні префект, ні судді, ні військове начальство не одержують платню від уряду вже багато місяців. Якби не сеньйор Арана, вони померли б від голоду. Майте на увазі, що Ліма лежить далі від Іквітоса, ніж Нью-Йорк і Лондон, через відсутність транспорту. До столиці звідси два місяці подорожі в найкращому випадку.

— Тут усе набагато складніше, аніж я собі уявляв, — про: коментував Роджер.

— Ви й панове з Комісії повинні бути дуже обачними, — додав консул, цього разу помітно стишивши голос. — Не тут, в Іквітосі. А там, у Путумайо. У тій глушині з вами може статися що завгодно. То є варварський світ, без законів і без будь-якого порядку. Думаю, нічим не кращий, аніж той, який ви бачили в Конго.

Префектура Іквітоса була на Пласа-де-Армас, великому голому майдані без дерев і без квітів, де консул показав йому на дивну споруду із заліза, схожу на гру-конструктор, у якій була лише наполовину споруджена Ейфелева вежа («Так, це справді Ейфелева вежа з Парижа»). Успішний каучуковий промисловець купив її в Європі, привіз розібраною в Іквітос, і тепер її тут збирали, щоб побудувати найкращий громадський клуб у місті.

Префектура мала майже півквадри завдовжки. Це була велика брудна будівля, одноповерхова, що не мала ані грації, ані форм; її великі приміщення мали заґратовані вікна, й вона була поділена на два крила, в одному були розташовані офіси, а в другому — резиденція префекта. Сеньйор Рей Лама, високий, сивий чоловік із великими вусами, натертими на кінчиках воском, був у чоботях, штанях для верхової їзди, сорочці, застебнутій на шиї, і химерному піджаку з вишивкою. Він трохи розмовляв англійською мовою й вітав Роджера Кейсмента з надмірною сердечністю, з пишномовною риторикою. Члени Комісії були вже всі там, спливаючи потом у своїх вечірніх костюмах. Префект відрекомендував Роджерові інших запрошених: суддів із Верховного суду, полковника Арнаеса, командира гарнізону, отця Уррутія, настоятеля августинців, сеньйора Пабло Сумаету, головного управителя Перуанської Амазонської компанії, і чотирьох чи п’ятьох комерсантів, шефа митниці, директора фірми «Орієнталь». Серед гостей не було жодної жінки. Було чути, як відкорковують пляшки з шампанським. Гостям запропонували келихи з білим пінистим вином, яке, хоч і тепле, здавалося трунком доброї якості, безперечно, французьким.

Вечерю подали у великому патіо, освітленому масляними лампами. Безліч тубільних слуг, босих і у фартухах, розносили трунки й тарілки з їжею. Ніч була лагідна, й у небі мерехтіли кілька зірок. Роджера здивувало, що він із такою легкістю розумів говірку лоретанців, трохи синкоповану й музикальну іспанську мову, в якій він упізнавав чимало бразильських виразів. Роджер відчув полегкість: він зрозуміє багато з того, що почує під час своєї подорожі, й це допоможе його розслідуванню, навіть якщо він матиме перекладача. Навколо нього за столом, де щойно подали жирний черепаховий суп, який йому було нелегко ковтати, точилися розмови водночас кількома мовами — англійською, іспанською, португальською, в присутності перекладачів, що уривали співрозмовників, створюючи паузи мовчанки. Несподівано префект, який сидів навпроти Роджера й чиї очі вже блищали після випитого вина та пива, плеснув у долоні. Усі замовкли. Префект проголосив тост за тих, котрі сьогодні прибули. Він побажав їм щасливого перебування, успішного здійснення своєї місії і щоб вони вдосталь натішилися амазонською гостинністю.