Читать «Сон кельта» онлайн - страница 68

Ось тоді Морел і зацікавився Конго і став розпитувати всіх, хто їхав туди або повертався звідти до Європи, — комерсантів, чиновник, туристів, пасторів, священиків, авантюристів, солдатів, полісменів, і читати все, що потрапляло йому до рук, про ту величезну країну, чиї проблеми він тепер знав, як свої п’ять пальців, так ніби здійснив туди з десяток інспекційних подорожей, схожих на подорож Роджера Кейсмента по територіях Середнього й Верхнього Конго. І тоді, ще не відмовляючись від своєї посади в компанії, він почав писати свої статті й публікувати їх у газетах і журналах Бельгії та Англії, спочатку підписуючи їх псевдонімом, а потім і власним прізвищем, засуджуючи те, про що йому стало відомо, і спростовуючи фактами та свідченнями ідилічний образ Конго, який писаки, що були на службі в Леопольда Другого, пропонували світові. Він займався цією діяльністю вже багато років, публікуючи статті, брошури та книжки, виголошуючи промови в церквах, культурних центрах, політичних організаціях. Ця кампанія захопила його цілком. Тепер йому допомагало багато людей. «Це також Європа, — багато разів думав після зустрічі 10 грудня Роджер Кейсмент. — Не тільки ті поселенці, політики та злочинці, яких ми послали до Африки. Європа — це також кришталево чистий дух: Едмунд Д. Морел».

Відтоді вони стали зустрічатися часто й продовжували свої розмови, які надихали й збуджували обох. Вони стали називати один одного приязними прізвиськами: Роджер був Тигром, а Едмунд — Бульдогом. Під час однієї з їхніх розмов виникла ідея створити фундацію «Асоціація реформ у Конго». Обидва були здивовані тією широкою підтримкою, яку здобула їхня ініціатива, надавши їм чимало прихильників і охочих допомогти. Насправді дуже мало хто з політиків, журналістів, письменників, священнослужителів і відомих людей, до яких вони зверталися, відмовляв надати їм допомогу. У такий спосіб Роджер Кейсмент познайомився з Алісою Стопфорд Гріш Її відрекомендував йому Герберт Ворд. Аліса була однією з перших осіб, які дали гроші, своє ім’я та свій час Асоціації. Джозеф Конрад також це зробивші багато інтелектуалів та митців наслідували його. До них приєднувалися фундації, відомі імена, й дуже скоро стали відбуватися публічні заходи в церквах, культурних та гуманітарних центрах, де наводилися свідчення, організовувалися дебати та друкувалися публікації, щоб відкрити очі громадській опінії на справжню ситуацію в Конго. І хоч Роджер Кейсмент, з огляду на свою дипломатичну службу, не міг брати участь в управлінні Асоціацією, він присвятив їй увесь свій вільний час, після того як нарешті передав свій звіт до Форін-Офісу. Він віддав Асоціації частину своїх заощаджень та свою платню і писав листи, відвідував багатьох людей і домігся, що велика кількість дипломатів і політиків стали підтримувати справу, яку захищали він та Морел.

Через багато років, коли Роджер Кейсмент згадував ті гарячкові тижні кінця 1903 року та початку 1904-го, він казав собі, що найважливішим для нього було не домогтися популярності, яку він мав ще до того, як уряд Його Величності опублікував його «Звіт», а ще більшу славу він здобув потім, коли агенти, що перебували на службі в Леопольда Другого, почали таврувати його в пресі як ворога Бельгії та наклепника на її політику, а те, що завдяки Морелу, Асоціації та Гербертові він познайомився з Алісою Стопфорд Ґрін, бо відтоді він став її близьким другом і, як любив похвалитися, учнем. Від першої хвилини їхнього знайомства між обома виникло почуття порозуміння й симпатії, яке з плином часу дедалі поглиблювалося.