Читать «Сон кельта» онлайн - страница 63

Він був у Леопольдвілі лише три дні, ні з ким не шукаючи зустрічей. У тому стані, в якому він перебував, він не мав настрою відвідувати представників влади та своїх знайомих і розповідати — брешучи їм, звичайно — про свою подорож до Середнього та Верхнього Конго і про те, що він бачив протягом тих місяців. Він послав телеграму до Форін-Офісу, повідомляючи, що має досить матеріалу, який підтверджує звинувачення, висунуті проти бельгійської влади та місцевих компаній про погане ставлення до тубільців. Він попросив дозволу перебратися до найближчих португальських володінь, щоб написати свій звіт у більш спокійній атмосфері, ніж у Бомі, де консульська служба зможе чинити на нього тиск.

І написав довгу викривальну супліку, адресовану в прокуратуру Верховного трибуналу в Леопольдвілі-Кіншасі, про події в селі Валья, просячи провести розслідувння й покарати винних. Особисто відніс і передав усе, що написав, у прокуратуру. Стриманий і серйозний чиновник пообіцяв, що негайно передасть його супліку прокуророві, метрові Левервілю, як тільки той повернеться з полювання на слонів разом із директором Бюро торговельного реєстру міста, месьє Клотаром.

Роджер Кейсмент сів у потяг, що йшов до Матаді, в якому переночував лише одну ніч. Звідти він добувся до Боми на вантажному пароплаві. У консульському офісі на нього чекала висока купа листів і телеграма від його начальників, де йому дозволяли поїхати до Луанди, щоб відредагувати свій звіт. Він мусив написати його якнайшвидше й з усіма подробицями. В Англії набувала великого розголосу кампанія звинувачень проти Незалежної Держави Конго, в якій брали участь найголовніші газети, що підтверджували або заперечували «звірства». До викривальних повідомлень баптистської церкви нещодавно приєдналися звинувачувальні матеріали британського журналіста французького походження Едмунда Д. Морела, потаємного друга й однодумця Роджера Кейсмента. Його публікації спричинили великий шарварок у палаті громад, як і в громадській опінії. Уже відбувалися дебати на цю тему в парламенті. Форін-Офіс та канцлер лорд Ленсдаун особисто з великим нетерпінням чекали свідчень Роджера Кейсмента.

У Бомі, як і в Леопольдвілі-Кіншасі, Роджер уникав, як тільки міг, зустрічатися з людьми уряду, навіть порушуючи протокол, чого він не робив протягом усіх тих років, коли перебував на консульській службі. Замість відвідати губернатора, він написав йому листа, попросивши пробачення за те, що не передав йому своє вітання персонально, пославшись на проблеми здоров’я. Він не зіграв жодної партії ані в теніс, ані в більярд, ані в карти, нікого не запрошував і сам не приймав запрошень ані на обіди, ані на вечері. Він навіть не виходив рано-вранці плавати в затоках річки, хоч раніше робив це майже щодня, навіть у погану погоду. Він не хотів бачитися з людьми, не хотів жити світським життям. А надто йому не хотілося, щоб його розпитували про подорож, не хотів, щоб його примушували брехати. Він був переконаний, що ніколи не зміг би щиро й відверто розповісти своїм друзям та знайомим у Бомі, що він думає про все ним побачене й почуте в Середньому та Верхньому Конго за останні чотирнадцять тижнів.