Читать «Сон кельта» онлайн - страница 50

Коли капітан П’єр Масар став балакати на сексуальні теми, Роджерові захотілося якнайшвидше попрощатися. Проте його співрозмовник був п’яний, і щоб не образити його й не наразитися на сварку, доводилося терпіти його балаканину. Тим часом як, долаючи нудоту, Роджер його слухав, він переконував себе в тому, що перебуває в Болобо не для того, аби когось тут судити, а для того, щоб дослідити реальність і зібрати інформацію. Чим точнішим і повнішим буде його звіт, тим ефективнішим стане його внесок у боротьбу проти інституалізованого зла, на яке перетворилося Конго. Капітан Масар висловив співчуття молодим лейтенантам та сержантам бельгійського війська, які прибули сюди, сповнені ілюзій, щоб навчити цих невірних бути солдатами. А як же їхнє сексуальне життя? Вони мусили покинути в Європі своїх наречених, дружин і коханок. А що тут? Навіть повій, гідних так називатися, немає на цих землях, забутих Богом. Лише брудні вошиві негритянки, й треба бути дуже п’яним, щоб злягтися з ними, ризикуючи заразитися кліщами, здобути собі понос або сифіліс. Йому самому довелося нелегко. Він зазнав невдачі, Господи! Такого з ним ніколи не траплялося в Європі. Щоб він, П’єр Масар, та зазнав невдачі в ліжку! До того ж існує реальна небезпека, що ці негритянки, — а багато з них мають звичай гострити собі зуби, — зненацька відкусять вам що-небудь і перетворять вас на євнуха.

Він схопився за ширіньку й зареготав, скрививши морду в безсоромній гримасі. Скориставшись із веселого настрою Масара, Роджер підвівся на ноги.

— Я мушу йти, капітане. Завтра мені дуже рано вставати, і я хотів би відпочити трохи.

Капітан потиснув йому руку машинальним жестом, але не перестав базікати, не підводячись зі стільця, слабким голосом і зі скляними очима. Коли Роджер пішов, він почув, як у нього за спиною той бурмоче, що обрати кар’єру військового було великою помилкою, яка зіпсує всю решту його життя.

Наступного ранку він відплив на «Генрі Ріді» в напрямку на Луколелу. Він перебував там три дні, розмовляючи вдень і вночі з людьми всіх категорій: службовцями, поселенцями, десятниками, тубільцями. Потім вирушив до Ікоко, де проник у озеро Мантумба. Поблизу від нього лежала величезна територія землі, яку назвали Власністю Корони. Навколо діяли головні приватні компанії, які заготовляли каучук, компанія Лулонґа, компанія АВІЯ і «Антверпенське комерційне товариство в Конго», які володіли великими концесіями в усьому регіоні. Він відвідав десятки сіл, одні на берегах величезного озера, а інші — на внутрішніх територіях. Щоб дістатися до цих останніх, треба було пересідати в невеличкі човни, в яких вони пересувалися на веслах або відштовхувалися жердиною, й не одну годину пробиватися крізь чагарі або густу траву, темну й вологу, крізь яку тубільці прокладали дорогу мачете, де іноді йому доводилося брьохати по пояс у воді на затоплених рівнинах та по смердючих болотах поміж хмарами москітів та між мовчазними силуетами кажанів. Протягом усіх цих тижнів він долав утому, природні труднощі та нещадні витівки погоди, не піддаючись ані слабкості, ані страху, ніби перебуваючи у стані духовної лихоманки, ніби зачаклований, бо щодня, щогодини йому здавалося, що він усе глибше й глибше поринає у страждання та зло. Можливо, перед ним те саме пекло, яке Данте описав у своїй «Божественній комедії»? Він не читав цієї книжки й у ті дні заприсягнувся прочитати її, як тільки один із її примірників потрапить йому до рук.