Читать «Сон кельта» онлайн - страница 46

Його друг Герберт Ворд казав йому згодом, що все це було чистим упередженням, що побачене й почуте ним протягом наступних тижнів негативно наклалося на його спогад про Леопольдвіль. А втім, у його пам’яті збереглися не лише погані спогади про його перебування в місті, яке заснував Генрі Мортон Стенлі в 1881 році. Одного дня після тривалої прогулянки, яку він здійснив, скориставшись ранковою прохолодою, Роджер дійшов до самої пристані. Там несподівано його увага зосередилася на двох темношкірих і напівголих хлопцях, які розвантажували кілька човнів, співаючи. Вони здавалися дуже юними. Хлопці були лише в пов'язках на стегнах, які не приховували форму їхніх сідниць. Обидва були стрункими, гнучкими, і їхні ритмічні рухи, якими вони розвантажували тюки, створювали враження здоров’я, гармонії і краси. Він довго на них дивився. Шкодував, що не взяв із собою фотоапарат. Він хотів би їх сфотографувати, аби потім згадувати, що не все було бридким і брудним у щойно народженому місті Леопольдвіль.

Коли 2 липня 1903 року «Генрі Рід» знявся з якоря й перетнув величезну річкову лагуну Стенлі-Пула з її гладенькою поверхнею, Роджер почув себе зворушеним: на французькому березі в прозорому ранковому повітрі виразно виокремлювалися два піщані пагорби, які нагадали йому білі стрімчаки Дувра. Ібіси з широкими крильми летіли над лагуною, елегантні й величні, виблискуючи на сонці. Протягом доброї частини дня краса краєвиду зберігалася незмінною. Вряди-годи його перекладачі, носії й мачетеро збуджено показували в багнюці сліди слонів, бегемотів, буйволів та антилоп. Джон, його бульдог, якому подорож принесла велику радість, перебігав від борту до борту корабля, несамовито гавкаючи. Та коли вони прибули до Чумбірі, де пришвартувалися, щоб повантажити дрова, Джон, у якого несподівано змінився настрій, розлютився й за кілька хвилин покусав свиню, козу та сторожа в садочку, який пастори Баптистського місіонерського товариства насадили біля своєї маленької місії. Роджер мусив залагодити цю неприємну подію подарунками.

Коли другого дня вони продовжили свою подорож, то стали розминатися з пароплавами та човнами, які перевозили кошики з каучуком і спускалися по річці Конго до Леопольдвіля. Це видовище супроводжувало їх протягом усієї решти іґодорожі, як і стовпи телеграфних ліній, що будувалися й виринали на березі з густих хащів, та дахи сіл, із яких, побачивши їхнє наближення, жителі розбігалися, ховаючись у лісі. Надалі, якщо Роджер хотів опитати тубільців якогось села, він спочатку посилав туди перекладача, який пояснював аборигенам, що британський консул їде сам-один, без жодного бельгійського офіцера або чиновника, щоб розпитати про їхні проблеми й про те, чого вони потребують.